ГІРКИЙ ДИМ МІЛІЦЕЙСЬКОЇ ЧЕСТІ

Цей дим виїдає очі професіоналам, які звикли брати успіхи чесною працею, а не під-килимними іграми та використанням не в усьому досконалих законів. Що й говорити — назріли зміни і в цій, міліцейській, царині, на яку багато хто звик покладатись у важкі хвилини свого життя, коли вже тільки на "02" залишилася надія.

Про потребу переосмислення багатьох, закріплених в останні роки, постулатів правоохоронного життя можна сказати на повен голос, удавшись до прикладу окремого, найбільш сонячного у Закарпатті Виноградівського району. Шкода тільки, що над останнім — хмари масових духовних сумнівів чесних міліціонерів на тему: «А чи не даремно взагалі ми пов'язували своє життя з міліцією?»

Наразі у Виноградівського райвіаділу — погані показники. Район, відверто кажучи, «пасе задніх» у краї. Почала закріплюватися практика призначення начальників-пришельців, котрі не живуть в районі, а бувають тут лише наїздами. Це недопустимо. Начальник райвідділу постійно повинен бути на місці. Тим більше у Виноградові. Я пройшовся вулицями цього не міста навіть, а соціально-побутового метеорита з химерними, майже неймовірними з архітектурної точки зору нагромадженнями осель, навдивовижу строкатим людом, яскраво одержимим тілесними, торговими та іншими поривами. Попробуй з ними розібратися, коли ти не є місцевим чоловіком, не знаєш у Севлюші кожної шпарини, людей, які відразу можуть вивести на зловмисника. Це, мабуть, неможливо.

З останніх місцевих професіоналів добрим словом згадують виноградівці начальника Виноградівського райвідділу Юрія Кавулю, котрого, мовляв, «на початку 2005-го з'їла Помаранчева революція».

Не тих ти їси, революціє.

Та останній з виноградівців у місцевій міліції залишив своєю невсипущою працею добру пам'ять про себе. Він, очевидно, перейняв і застосував у своїй Непростій роботі золотий досвід попереднього керівника-виноградівця Івана Поповича. Той був у міліцейській сфері настільки органічний, наскільки його тезко на сцені Нічого поганого ніхто не скаже про цього шанованого виноградівця, котрий пройшов у міліції тернистий шлях від «низів» до «верхів», як і ще про одного начальника-виноградівця Василя Кольку.

Всі вони зараз на пенсії. Живуть і далі у Виноградові, ходять з високо піднятою головою, спокійно в очі людям дивляться. А інші, хто з-за меж району, покерували трохи і повтікали, не додавши слави райвідділу, алише принизивши його роль в загальнообласних процесах правоохоронної роботи.

Тепер виконувачем обов'язків призначили з області першого заступника Іршавського райвідділу Дмитра Балога, а його першим заступником — мукачівця Василя Микиту.

Кандидатури з району наразі в обласних «верхах» не рахували, бо, подейкують, що начальник обласного УМВС повважав, що за цією подачею стоїть тривіальна мета — мати своїх «кишенькових міліціонерів».

Непокоїть стан у райвідділі і голову райдержадміністрації Василя Івановича Якоба. Адже, за його повідомленням, усі дільничні міліціонери тут обновилися, є й недокомплект, а основний склад, який пропрацював по 25 років, вийшов на пенсію.

— Виконує обов'язки зараз Дмитро Балог, — сказав Василь Іванович, — перший заступник начальника Іршавського райвідділу. Я покладаю надію на нього, вірю, що ситуація зміниться. Адже Виноградів — на останньому місці серед райвідділів області. З минулим керівництвом райвідділу особливих контактів не було, бо начальник Микола Буташ проживав у Мукачеві, а сюди доїжджав. Новопризначений Балог обіцяє проживати на території Ви-ноградівщини. Я йому вірю, бо він працює в міліції з 1993 року, пройшов усі ступені службового росту, підполковник. Йому треба переломити всю нинішню недосконалу концепцію роботи. Чи вдасться? Не знаю. Перші сто днів роботи, аналіз досягнень покажуть. Від району ми справді подавали чотири кандидатури на затвердження начальником райвідділу. Їх не підтримали. Хоч добре справився би зі справами виноградівець Олександр Ровка, який працював заступником начальника Берегівського райвідділу УМВС зі слідства.

...За начальника Виноградівського райвідділу у 1999-2003 роках Василеві Гербеєві, перед його звільненням, район займав третє місце в краї. По загальних показниках. Хоча не згодні були співробітники з тодішньою занадто спрощеною оцінкою їхньої непростої праці. Приміром, одне побутове вбивство прирівнювалося до складного. Статистика, зроблена у МВС, оцінювалась правоохоронцями як докорінно неправильна, але... Виникали через це курйози, з яких хихикала прокуратура, та «верхам» доводилося коритися. Прикро, але це продовжується і нині. Бо це вигідно і просто — вимагати, як при соціалістичній прокрустовій «зрівнялівці», виконання від міліціонерів плану будь-якою ціною. Прямо як в анекдоті: якщо не вистачає вбивств — то хоч убивай сам. Перевіряючі насащеред тицяють пальцем і докоряють за відсутність злочинів, хоча це може бути не нехлюйством, а — відмінним показником роботи. Скажімо, й досі, слава Богу, в селах Бобове, Чепа, Паладь нема жодного злочину. В дрібних побутових порушеннях там відразу самі признаються. Це свідчить, що в попередні роки тут займались охороною громадського порядку на належному рівні. А через цю горезвісну статистику з'явилися в окремих міліційських підрозділах (йдеться не тільки про Виноградівщину, але й загалом про ситуацію в міліції України. — Авт.) «підкиди», тобто, коли для звітності злочинш не вистачає, то комусь з необережних громадян щось у кишеню підкинуть і радісно звітують: «Злочин є!».

В кінці минулого тисячоліття цілеспрямовано працювали над технічним забезпеченням міліції, комплектацією кадрів, споруджували новий тир, спортмістечко. Тепер тільки й працюй. Але — разючий відтік кадрів.

Чому?

Бо, вважають чисельні правоохоронці, що великою помилкою в МВС є дозвіл у 35 років виходити на пенсію.

Це неправильно на законодавчому рівні. Невірно, що йдуть у міліцію, наче колоски збирати, — зразу після школи, без проходження служби в армії. Людина, яка не пройшла певного етапу становлення, відтак в міліції не витримує психологічних навантажень, розгублюється в складних ситуаціях. Стаціонарне навчання в академії щось дає для майбутнього мігаціонера, але ж таких випускників украй мало. І досі міліціонери вважають, що тільки до 45 років чоловк у міліції стає справжнім професіоналом, а зараз на оперативній роботі, скажімо, рік зараховується за півтора, через що виникає можливість невиправдано швидкого виходу на пенсію.

Негативно впливають на розвиток міліції часті ротації кадрів. Через гонитву за званнями, самі звання знівелювалися. Раніше чоловік не міг отримати звання полковника, якщо не попрацював начальником міліції, а зараз це цілком можливо. Зменшилися, на угоду різним сумнівним ситуаціям, строки між черговими званнями. В цілому йде деградація особистості міліціонера. Смугу перепон зараз з новоприбулих хіба 5-10 відсотків пройде до фінішу.

Б'є по привабливості міліцейської служби матеріальна сторона роботи, соціально-побутове забезпечення. Міліціонер — стовп для підтримки сущої влади, а отримує за це вкрай мало. А в Німеччині, Франції, Англії базова зарплата у органах внутрішніх справ у поліцейського, бо чорнова робота в поліції вважається найскладшшою.А в нас ще досі загальна тенденція звітності б'є бідного «мента» по кишені, заставляє в прямому смислі відкуплятися від доган різних «монголо-татарських» перевірок. Тільки в 1978 році Виноградівська міліція востаннє отримала від колишньої держави квартири. Потім з житлового фонду міста не отримували нічого. Тільки згодом три чотириквартирні будинки звели господарським способом. А мав би бути відомчий житловий фонд. Віталій Максимов повинен би звернути увагу на цей прикрий нюанс. Бо тільки з земельними ділянками все до цього часу вирішувалося без затримок. Але коли будеш служити на благо народу, якщо в тебе головна думка про камінь, щебінку, дошки і дюбелі?

На якісний склад міліції згубно впливає протекціонізм. Спадкоємність поколінь, звісно ж, і тут не зайва, але природна. Щоб не штовхати свого нащадка в плечі зі словами: «Йди, дурню, в академію — там гарно годують, а потім у розквіті сил вийдеш на пенсії», і за дівками будеш бігати, як юнь». Зараз молодий спеціаліст поспішає «відбити» те, що затратив на навчання в тіньовому та офіційному сенсах, заздрісно дивиться на рівень життя корумпованого через протекціонізм оточення і сам поступово стає корумпованим. Колись грошових стосунків, як зараз, не було. Тому багато із справжніх міліціонерів не хочуть, щоб у цій сфері працювали їхні діти. Негоже, щоби слідчі та дільничні міліціонери йшли з роботи через недооцінку їх праці, бо ж із паспортно-візової служби «чомусь» ніхто не втікає, як із МРЕВа, де автоправа дають хлопчикам, дівчаткам, їх мамам і таткам. В останніх інституціях — тиша й гладь, ніхто не звільняється, ще й майже за Шевченком «діточок своїх сюди ведуть". Хлібне ж місце. А у зубожілих слідчих можна для чергового звання купити... кілька злочинш. І така тіньова практика є.

Має свої думки про стан справ на Виноградшщині та в міліції загалом і перший заступник начальника РВ УМВС у 2004-2005 роках Валерій Тільняк:

— Всі в нашій місцевій міліції не можуть бути «прихідняками», а хіба справжні професіонали, котрі переймуться болями району, будуть жити і працювати тут. Пенсійний підхід справді неправильний. До 40 чоловік за рік вийшли на пенсію. Раніше в обласній та республіканській міліції намагались утримувати справжніх фахівців допустимими способами, по-людському. Це стосувалося тих, хто мав років 48. А зараз безперешкодно покидають лави у 35-36. Ці люди могли б працювати і працювати. Такий підхід послабив на місцях позиції дільничних інспекторів. Не знайдеш уже досвідченого дільничного Анісюна, який би мав 40 років. Всі рік-два протрудилися, а якщо три — це вже «старик». Раніше ротацію робили на дільницях, а зараз і її зробити ні з ким, бо ніхто на своїх дільницях не прижився. Прикро, що середня ланка в міліції стерлася. Новоприбулий лейтенант колись вчився в капітанів, майорів, у кожного новобранця був досвідчений наставник. А зараз молоді за... молодими закришені. Толку з цього мало. Де світло в кінці тунелю? Начальник карного розшуку, начальник дільничних інспекторів має бути з Виноградова, щоб знали місцевий контингент, а начальником міліції може бути кожен професіонал, що живе тут.

.. .Віриться, що міліція зробить висновки і перестане поглиблювати недоліки, про які йшлося в цій статті. Тоді й розвіється гіркий дим міліцейської честі, що виїдає очі справжнім людям, які ще не перевелися в правоохоронній сфері.



Василь ПИЛЬНИК, "Закарпатська правда"