"Найменшеньким – найбільшу увагу!"

Про освіту, фемінізм та політику – з кандидатом до Ужгородської міської ради від Соціалістичної партії України Анною ТОКАР, яка Анна Андріївна працює з дітьми відколи себе пам’ятає: пройшовши всі щабелі в освітній системі і, в той же час, не залишаючи дитсадкової групи в якості вихователя, ця жінка сьогодні — начальник відділу дошкільного виховання управління освіти Ужгородської міської ради. І в той же час – це втілення жіночності та материнства.

— Об’єктом Вашої уваги з самого початку було саме дошкільне виховання?



— Так. У педучилищі я вчилася за спеціальністю „«Дошкільна педагогіка та психология», працювала потім вихователькою, заочно вчилася у Рівненському державному інституті за спе-ціальністю «„Дошкільна педагогіка та психологія, викладач педагогіки та психології, методист дошкільного виховання». Потім працювала завідуючою дошкільним закладом, інспектором дошкільного виховання, далі у відділі освіти я була заступником начальника відділу освіти. В 2004 році відділ освіти було реорганізовано в управління освіти і я очолила відділ дошкільного виховання.



— Тобто, про дитячі садки і діток Ви знаєте все?



— Так (сміється). Пройшла всі щабелі в освіті, необхідні для того, аби стати начальником відділу. Мені дуже прикро, коли бачу, як сьогодні призначаються на посади в управлінні освіти люди, які не мають належного педагогічного досвіду.



— Якими сьогодні є найбільш болючі проблеми наших дитсадків?



— Гадаю, що вони не сильно відрізняються від шкільних проблем. Найбільшу прогалину наші заклади освіти відчувають, і всі батьки це підтвердять, у фінансовому забезпеченні освіти взагалі. Повністю забезпечується державою лише стаття по зар-платі і харчуванню дітей. Хоча тут є питання відносно харчування, тому що є затверджені натуральні норми нашим українським законодавством, як ми повинні харчувати дітей. Це не просто якась самоціль, що ми повинні годувати дитинку, аби вона була сита. Дитина повинна отримувати повноцінне харчування для доброго розвитку відповідно до свого віку. Кожна мама знає, що коли дитинка росте, вона повинна отримувати з їжею всі мікроелементи, вітаміни і, в першу чергу, достатньо кальцію. Тому дитина повинна їсти і рибу, і творог, і молочко, фрукти, овочі — все це дуже важлива умова здоров’я малечі.

Утримання закладів дошкільного виховання багато в чому залежить від уміння зорганізувати батьків та спонсорів, хоча на останніх не дуже варто на-діятись. Проте є така категорія люлей, які просто дуже щиро і по-доброму ставляться до наших дошкільних установ. Таким є, до прикладу, і Володимир Васильович Гісем, якого ми тепер висунули кандидатом на посаду міського голови Ужгорода. Ще в ті часи, коли й мови про це балотування не було, так склалося, що наші завідуючі дошкільних закладів неодноразово зверталися до нього по допомогу і мали суттєву підтримку від Ужгородського коньячного заводу.

Втім, повністю від матеріальних нестач спонсори не врятують. Для того, щоб навчальний процес, як у школі, так і в садочку, проходив на якісному, високому рівні, потрібно забезпечення матеріальної бази закладу. Мається на увазі методична література, передовий педагогічний досвід, можливість обмінюватися цим досвідом. На все це потрібні гроші. Нам треба залучати до роботи на цих посадах людей, небайдужих до свого покликання, тих, які б горіли на роботі, добрих, активних. Але на ту зарплату, яку мають сьогодні вихователі, таких людей навряд чи залучиш...



— Ви були вже на керівній посаді у відділі освіти, коли прийняли закон про те, що в перший клас можуть іти 6-річки. Як відбувався цей процес?



— Відбувався він, звичайно, досить болісно — як для нас, так і для дітей, хоча ми ще точно цього не знаємо, бо результати цього експерименту виявляться через роки. Ми і тоді, і тепер закликали батьків не поспішати віддавати дітей до школи в 6 років. У законі записано: “...як правило, з 6 років.” Дитина, і кожна мама і тато мають це помічати, має бути психологічно готовою до школи. На сусідську дитину не варто орієнтуватися. У дитини повинна бути розвинена навчальна мотивація. А різниця між 6- та 7-річною дитиною дуже велика.

Закон цей був прийнятий у серпні 2001 року і до підготовки вчителів та організації процесу ми мали зовсім мало часу. Всі батьки 7-річок уже віддали в перший клас і все йшло до того, що ми не мали з кого набирати наступного року перший клас. А в сільській місцевості часто в школах є нульові класи. Ця ідея нас і врятувала. Перше, що ми зробили в цей період — я все-таки зуміла переконати наше керівництво в тому, щоб наступного року в перший клас пішли і 6- і 7-річні діти за спільною програмою навчання 4-річної початкової школи. Той рік ми з нашим методкабінетом сильно попрацювали над програмою підготовчої групи і над програмою початкової школи та зробили рекомендації для вихователів, щоб їхні діти змогли відразу вступити до другого класу. При цьому ми пам’ятали, що дитину не можна штучно гальмувати, як не можна і штучно підштовхувати в навчанні. І на даний час ці діти є одними з кращих у школі. Сьогодні це приємно для нас усіх, хто в той рік брав участь у цій напруженій роботі.



— Як прийшла у Ваше життя політика?



— Я була дуже активною завжди, з самого дитинства. Будучи донькою робітника та домогосподарки, я очолювала піонерську дружину в школі. Потім у педагогічному училищі з першого по останній курс була старостою групи. Далі в моєму житті був комсомол, я була звільненим секретарем комсомольської організації. Що б зараз не говорили, але ті, хто пройшов через школу комсомолу, здобули досить великий досвід роботи з людьми. Особисто мені це дало дуже багато в плані вміння організувати людей, якісь заходи, відпочинок людей. Потім, коли я вийшла заміж і народила дітей, то знову повернулась працювати в дитячий садок, але громадські доручення й далі продовжувала виконувати. І сьогодні я є заступником голови жінради.



— Як Ви “натрапили” на Соціалістичну патрію України?



— За часи незалежності України, з 1991 по 2006 роки, я ні в яку партію не пішла. Тепер думаю, що це було неправильно. Але те, що робилося в партіях на той час, мене дуже непокоїло. Ще й на сьогоднішній день ми, на жаль, сприймаємо партію не як саму по собі, а за її керівником. Мені дуже близькі ідеї європейського соціалізму, але вирішальну роль все ж, мабуть, зіграло те, що Соціалістичну партію очолює така людина, як Олександр Мороз, — принципова, розумна, грамотна, відомий політик. Крім того, я бачу, що поки що в цій партії намагаються дотримуватися так званої чистоти рядів. Принаймні, в керівництво партії потрапляли люди принципові та не замішані в компрометуючих діях чи вчинках. Тому мій вступ до Соціалістичної партії оточуючими був сприйнятий цілком спокійно, чоловік мій вибір одобрив, доньки — теж, молодша навіть виявила бажання долучитися до молодіжного руху соціалістів (сміється).



— Анно Андріївно, Ви згадували, що є заступником голови жінради?



— Так, але, гадаю, як жінрада ми працюємо дуже мало. Ми з вами сьогодні живемо в чоловічому світі і я маю дуже особливий погляд на гендерну політику. Тільки те суспільство, яке може повною мірою використати як чоловічий, так і жіночий потенціал, має великі перспективи розвитку. Тому що чоловіки і жінки завжди доповнюють один одного своїми недоліками та достоїнствами.



— Ви феміністка?



— (Сміється) Не знаю. Я дуже добре ставлюся до чоловіків, ціную їх. Жінки дуже гарні виконавці, хоча є серед них і чудові керівники.



— Якими є і якими будуть Ваші кроки після перемоги на виборах у плані подолання освітянської кризи?



— Дуже багато треба зробити в плані організації для дошкільних закладів, тому що навіть зараз якщо подивитись, то для всіх нас школа є обов’язковим закладом, а от дитячий садок багато людей сьогодні ігнорують. Чимало є інших моментів, коли мені просто боляче дивитись, як, приміром, оминають фінансуванням ясельні групи дитсадків. Але хто з тих чиновників стояв тут, у кабінеті, коли приходить до нас мама-студентка, або часто самотня мама півторарічної дитинки. Або роботи немає, вона в пошуках, чи потрібно вчитись. Що їй робити, куди подіти дитинку? До 3-х років сидіти з дитиною вдома може жінка в ідеальних умовах, коли чоловік заробляє достатньо, коли батьки одні-другі допомагають. А в протилежному випадку хіба на ту соціальну допомогу, яку вона отримує, може годувати повноцінно дитину?

Тому Законом України „«Про освіту» продекларовано: „«Кожна дитина має право на дошкільну освіту». Кожна. А якщо має право, то ми повинні забезпечити, щоб ця освіта була на належному рівні. Повинні бути люди, які за це відповідають. І не з півтора року, як у нас скрізь приймають у ясельки, а як у законі написано: з двох місяців. Так можна би було робити, якби було належне фінансування. Сьогодні ми не можемо прийняти таких діток, бо не маємо вільних груп. А на базі чого їх створити? Це зараз нереально.

Сьогодні реально зробити так, щоб ті, кому вкрай потрібно, могли влаштувати свою дитину в ясельки після року. Тому самі наші дошкільні заклади — це є велике завоювання соціалізму і його дуже потрібно зберегти. Бо наше підростаюче покоління має рости здоровим.



Аня Розій.