Сільський туризм: Партизанський рух чи прогресивна тенденція?

Для поборників сільського туризму з європейських усюд не так і давно немовбито символом стала історична башта імені переможця турків у часи середньовіччя Яноша Хуняді, що височить у Бєлграді. Адже саме на югославських обширах розгорнула свою роботу одна з чергових конференцій Середньоєвропейської Спілки сільського туризму, президент якої – угорець Чакі Чабо. Він і відкрив форум разом із господарем місцевого сербського представництва зеленого туризму в селищі Скореновац Ерве Дані – власником однойменної садиби “Дані”.На той, уже минулий міжнародний захід з’їхалися представники України, Румунії, Угорщини, Австрії, Югославії. З останньої найбільш сильною була Організація зі сприяння сільському туризму в південному регіоні Сербії. Угорці ж у Бєлграді вихвалялися спільними з югославами проектами водного туризму в акваторії Дунаю, вже випущеними на цю тему каталогами з супровідними адресами.

“Радує, що в нас не гірше ніж в інших, – сказав представник України Барнабаш Адам. – Хоча в сербів, приміром, є навіть своє видавництво, без якого при високому рівні зеленого туризму неможливо обійтися. Держава там дуже активно включається в цей процес, не пускаючи його на самоплив”.

Забудемо на мить про Югославію. Згадаємо натомість, що приклад щодо чіткого розвитку сільського туризму подала, близька до нас територіально, Угорщина.

6 листопада 1993 року пройшли збори Угорської Спілки з прийому туристів у сільській місцевості. На її засадах, із підтримкою на найвищому рівні, утворилася Центральна контора сільських місць відпочинку, яка, до речі, вже результативно працювала в 30-і роки минулого століття. З першими своїми кроками організація випустила в світ журнал “Приїжджайте в село!”, в якому, поряд із описом 32-х сіл, було опубліковано і характеристику організацій, що надають безкоштовну інформацію про можливості харчування, проживання, розваг і занять спортом.

Слід зазначити, що між 1932 і 1940 роками в Угорщині прийом гостей у сільській місцевості вже відповідав європейським уявленням, мав сервіс найвищого рівня і широкий спектр послуг.

Завершила цей позитивний процес світова війна, а відтак – “залізна завіса” і аграрна переселенська політика.

В останні два десятиліття на основі ринкового попиту, на озері Балатон та в інших місцях добре розвинувся туризм. Це й дало поштовх відродженню туризму зеленого, що приносить селу живі гроші. Приємно, що рух став загальноєвропейським, і Україна в ньому – не на останніх ролях.

Цю тенденцію, приміром, засвідчила міжнародна конференція Центрально-Східноєвропейської Спілки прийому туристів у сільській місцевості 18-20 червня 1995 року в селищі Чинадієві на Закарпатті. Учасниками конференції були представники Угорщини, Словенії, Болгарії, Румунії. З українського боку участь у конференції взяли представники з Полтавської та Закарпатської областей, Криму, Києва.

А в уже згаданій Сербії представник Австрії Міхаель Рехнітцер звернув увагу на загальноєвропейську проблему:

– Часто турист хоче, а не вистачає стовідсотково чистих біопродуктів – овочів та фруктів. Далася ж бо взнаки значна хімізація сільського господарства. Тому, напевно, варто працювати щодо завезення плодів із України.

– В Україні з цим значно ліпше, – порадів Барнабаш Адам. – І ми повинні мудро скористатися своєю перевагою. А найперше налагодити рекламу наших сільських садиб. Адже поки що замало діяльності журналу “Дім, сад, город” і каталогів, що журнал випускає. Усі мають розуміти, наскільки гарною візитною карткою для України є зелений туризм. Це вже показали зустрічі аматорів цієї справи в Диканьці на Полтавщині, Переяславі-Хмельницькому та й самому Києві.

Президент Середньоєвропейської Спілки сільського туризму доктор Чакі Чабо з Угорщини вважає, що у більшості сіл деяких держав розбудова руху зеленого туризму може початися зі створення певних, правових, економічних, організаційних, освітніх та інших умов. Наприклад, повне звільнення від податків при прийомі 8-12 туристів у високогірних районах. Переважна більшість осель у горах будувалася без урахування прийому туристів. Їх необхідно переобладнати, якщо збираєшся займатися такою діяльністю. Найважливіше – створення санітарно-гігієнічних умов (ванни, туалети), облаштування місць для проведення вільного часу. Для цього необхідна матеріальна допомога, надання пільгових кредитів, переконаний Чакі Чабо.

В червні 2004 року в Ужгороді відбулась одинадцята сесія Закарпатської обласної ради четвертого скликання. Поміж іншими рішеннями виділялося своїм позитивом для області затвердження Програми розвитку сільського туризму в Закарпатській області на 2004-2008 роки, розробленої управлінням з туризму і курортів облдержадміністрації. Проблема ця визнана за актуальну, оскільки в області сільського населення 63 відсотки. Тому село повинне знаходитися в полі підвищеної уваги органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відтоді зелений туризм став одним із пріоритетних напрямів туристичної діяльності в Закарпатті. Останнім часом щільно ним зайнялися в Берегівському районі. Оскільки безробіття там залишається однією з найболючіших проблем в угорських селах – то вихід для них райдержадміністрація пропонує своїм селянам відшукати в розвитку сільського туризму. В селах проводяться відповідні інструктажі та семінари. Число зацікавлених стає все більшим. Найбільше форпостів сільського туризму в Рахівському, Воловецькому, згаданому Берегівському, Тячівському, Хустському, Свалявському районах. Серйозні перспективи має зелений туризм у курортних зонах. Даний вид діяльності є цікавим для сільського населення через низькі капіталовкладення і відсутність підприємницького ризику. Він є джерелом додаткових прибутків, дає широкі можливості для розвою підприємницької ініціативи, збільшує ринок збуту для місцевих виробників. Наразі майже 800 садиб Закарпаття приймають гостей звідусіль. Воно й не дивно, бо дружня сімейна обстановка і затишок можуть тільки приваблювати туристів, які прагнуть комфорту та мандрівників, котрі бажають віч-на-віч поспілкуватися з місцевим населенням на теми, пов’язані з історією краю.

У Закарпатті любителям зеленого туризму пропонують піший і кінний туризм, цілющий відпочинок на солоних озерах біля кордону з Румунією у високогірному Тячівському районі, сплав на байдарках і катамаранах норовистими ріками Тиса і Ріка. Це лише короткий перелік варіацій літнього відпочинку на Срібній Землі, але буму ще, на жаль, немає.

Як стверджує програмний координатор Фонду “Євразія” Інна Філіпова, проблема кадрів в сільському зеленому туризмі залишається досі найбільш актуальною. Для забезпечення належної якості послуг, що надаються сільськими господарями, на сьогодні особливо гостро постала проблема створення групи спеціалістів-тренерів, що могли би перетворити селянина-початківця на господаря агросадиби, послуги якого задовольнятимуть смак найвибагливішого клієнта.

…Але, хоча не вистачає нині реклами та фахівців, наші представники дуже охоче виїздять на розмаїті міжнародні форуми і ахкають від успіхів зарубіжного сільського туризму, часто забуваючи про піднесення національного рівня перспективної сфери.



Василь Зубач.