КОМЕНТАР ВІДВІДУВАЧА на статтю "Визнання русинів окремою нацією — пробна кулька в дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в країні"

За право добитися повноцінного визнання сперечаються практично усі однорідні національні групи і національні меншини. Причому, вражає та безрозсудність, з якою одні народи намагаються добитися незалежності, а другі народи – не допустити цього! У сучасному світі існують закони. Які одні держави признали, а інші держави – не признали. Або признають, коли це їм вигідно, і не признають, коли це їм невигідно.

У одному з цих законів написано:

«У КОЖНОМУ ВИПАДКУ, КОЛИ НАСЕЛЕННЯ БУДЬ-ЯКОЇ ТЕРИТОРІЇ, БУДЬ ТО ОКРЕМЕ СЕЛО, РАЙОН АБО КІЛЬКА РАЙОНІВ, ДАЮТЬ ЗНАТИ ШЛЯХОМ ВІЛЬНОГО РЕФЕРЕНДУМУ, ЩО ВОНО НЕ БАЖАЄ БІЛЬШЕ ЗНАХОДИТИСЯ В ДЕРЖАВІ, ДО ЯКОЇ НАЛЕЖИТЬ У ДАНИЙ ЧАС, А ХОЧЕ АБО СТВОРИТИ НОВУ НЕЗАЛЕЖНУ ДЕРЖАВУ, ДЕРЖАВУ, АБО ПРИЄДНАТИСЯ ДО ЯКОЇ-НЕБУДЬ ІНШОЇ ДЕРЖАВИ, ЦЕ БАЖАННЯ ПОТРІБНО ПОВАЖАТИ І ЗАДОВОЛЬНИТИ».

Це – єдиний можливий ефективний засіб уникнути революцій, громадянських війн і міжнародних війн. Любий народ має право виражати свою колективну волю, яка стосується його взаємовідносин з іншими народами і з людством у цілому. Засуджується тільки невизнання прав одної національної меншини іншою, невизнання прав одного народу іншим. Часто як доказ проти визнання малих народів приводять принцип непорушності кордонів після другої світової війни, бо це, ніби то, приведе до хаосу у світі. Як відомо, порушення цього принципу не привело до хаосу після розпаду СРСР і утворення цілого ряду незалежних держав, в тому числі і незалежної України. Не наступив хаос і після виходу Чечні зі складу Росії, виходу Абхазії зі складу Грузії, виходу Алжиру зі складу Франції. Не наступив хаос, не дивлячися на те, що після війни у світі було 50 країн, а зараз – більше 190. Правда, післявоєнні кордони були змінені вісля виходу країн Балтії,коли від Росії було відрізано Калінінград, і після переходу Крима, який після закінчення другої світової війни був у складі Росії, до складу Ураїни. Сам факт визнання незалежності держави, незалежності національної меншини, або визнання малого народу ще не дає ніяких гарантій багатства, стабільності і особливого процвітання. Адже у більшості незалежних країн, які виникли на уламках колишнього СРСР, населення отримало де – війну, де – злидні, де – диктаторський режим і відсутність елементарних прав і свобод, а де – і всі ці проблеми разом. Ось чому всі новостворені незалежні держави стали пригноблювати і свої національні менщини. Що ж, це тільки підтверджує необхідність поважати право кожного нечисленного народу на своє самовизначення. Не досить, однак, встановити мир у межаї одної країни. Набагато важливіше, щоб усі народи жили у світі у мирі між собою. Особливо, якщо врахувати, як багато зараз міжнаціональних шлюбів. Тому найбільш розумний шлях - давати кожному, навіть дуже нечисленному народу, право на самовизначення. І нехай у світі цей процес продовжується до тих пір, поки всі нечисленні народи і національні меншини, після того, як вони добилися свого визнання, - але тепер вже як рівний з рівним, - знову почнуть об'єднуватися, але тепер уже у єдиній всесвітній державі людства планети Земля. На основі принципу рівноправ'я кожного малого народу.

У статті Віктора Чухліба "Визнання русинів окремою нацією — пробна кулька в дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в країні" я звернула увагу на два останні речення, які протирічать одне одному. Ось вони: 1. «Людей, які щиро хочуть себе бачити русинами.. – будь ласка, будьте ними, адже ми європейці і стоїмо за європейські стандарти» 2. «Гадаю, що керівництво держави і відповідні органи повинні відреагувати на рішення облради Закарпаття рішучими діями». Це нагадує відомий вираз «Казнить нельзя помиловать», у якому, в залежності від того, де поставлено крапку, повністю змінюється і смисл речення. Він може бути таким: «Казнить. Нельзя помиловать». Або таким: «Казнить нельзя. Помиловать». З одного боку – «будь ласка, будьте русинами», з другого боку – «відповідні органи повинні відреагувати на рішення облради Закарпаття рішучими діями»? Де тут логіка? Крім того, я думаю, що марно піднімати занадто велику «бурю у стакані води».Бо майже у всіх країнах світу є так звані малі, нечисленні народи. Які у гущі корінної нації складають навіть не 10 тисяч чоловік, як у випадку русинів, а набагато менше. Не буду тут згадувати Західну Європу, досить привести приклад Російської Федерації, де удегейців тільки 918 чол., алеутів 446 чол., вепсів 6.889 чол., ітельменів 2.939 чол., нівхів 2.452 чол., камчадалів 1.881 чол., ханти-мансі – усього 9.894 чол. Але вони всі визнані окремим народом. З усім, що з цього факту витікає. Так, проблеми у міжнаціональних відносинах існують майже у кожній країні світу. І нема універсальних порад, як запобігти етнічному конфлікту. Але, як правило, коли потреба у збереженні і розвитку культури, мови, традицій нечисленних народів враховані недостатньо, тоді і зростає їх інстинктивна потреба у самозбереженні. Інстинктивна потреба у самозбереженні керує любою нацією і тоді, коли вона хоче зберегти свою територіальну цілісність, і тоді, коли вона хоче приєднатися до якогось більшого союзу країн (наприклад, до Євросоюзу). Чому ж останнім часом ми частіше чуємо про вихід того або іншого маленького народу зі складу держави, у складі якої він перебував? (Росія і Чечня, Абхазія і Грузія, у Турції вимагають власну державу курди, і тп.) Політичний і моральний клімат у суспільстві любої країни визначається відношенням до любої іншої національної меншини, до любого іншого малочисленного народу. Істинно демократичне суспільство не нав’язує меншості думку більшості, а відноситься до національної меншини терпимо і з повагою. Це – важке завдання. А ось байдужість суспільства або упередженість, недостатня інформованість, невігластво – все це несе в собі реальну загрозу демократії. Тому так важливо, щоби нечисленні народи користувалися рівними правами і при цьому мали можливість самовиражатися без страху, відкрито. У цьому відношенні меншість цілком залежить від більшості, від того, наскільки більшість (переважаюча нація) усвідомлює, що вона несе відповідальність за збереження прав нечисленних народів, і являється гарантом цих прав. Всі спроби властей створити «єдину» націю силовим шляхом приводили, приводять і будуть приводити до ущемлення свобод. Такі спроби у колишній Югославії привели до того, що сьогодні прийнято називати «етнічними чистками». Народ – це живий організм, який на протязі своєї історії то зливається з іншим народом, то приймає у свій склад нові національні меншини, - повністю міграцію у світі зупинити неможливо. І є у історії кожної нації такий момент, коли вона виростає, і доростає до того рівня, коли виникає потреба звільнитися від опіки, встати на власні ноги, як це робить дитина, яка відводить руку дорослого і говорить: «Я – сама!» Тобто, зосередження на визнанні себе окремим народом, а потім – зосередження на створенні власної держави у любій країні, для любої національної меншини є гарантією свого самозбереження.

Хтось колись сказав: "Каждый народ стремится быть не только сытым, но и вечным". Стремління любого народу, навіть самого невеличкого по численності, відмежуватися від других народів(або об'єднатися з ними у федерацію або конфедерацію) залежить лиш від двох речей: 1. Від того, наскільки міцні гарантіїї збереження його самобутності і захисту від пригноблення, 2. Від степені його свободи у своєму праві на самоуправління і самостійний розвиток. Якщо ці дві умови виконуються, то, незалежно від країни світу, всередині країни нема причин для явища, яке називають сепаратизмом.

Русинка
Закарпаття: ОФІЦІЙНО про визнання національності "РУСИН"
Закарпаття: "Русини" не історія, а сучасна реальність
Закарпатские русины — секретный проект раскола Украины?
Етнічне дистанціювання закарпатських русинів не має під собою ніякого соціально-політичного та наукового підгрунтя?