Мирослава Каламуняк: «Хочу, щоб березнянці частіше мали привід для щасливої посмішки»

Створення Карпатського «Артеку», постачання ялинок для української столиці, відродження вівчарства та вузькоколійок – чимало перспектив для розвитку одного з найдепресивніших районів України бачить новий керівник Великоберезнянщини

- Мирославо Михайлівно, усе своє життя ви пропрацювали на Ужгородській швейній фабриці і ця назва не лише для закарпатців завжди асоціюється з вами, а ви з нею. І раптом - т.в.о. голови Великоберезнянської РДА…

- Справді, і більшість березнянців, та й численні ужгородці, мої друзі, здивовані - чому, для чого я пішла з фабрики у район? Одним словом не відповісти, причин - цілий комплекс. Скажу про основні з них. На фабриці треба дати можливість покерувати іншим, адже якщо людина тривалий час на одному місці, напевно, виробляються певні стереотипи, і тому, можливо, знижується ефективність. Хоча я не належу до людей, які засиджуються, і завжди знаходила собі клопоти. До того ж, у бізнесі особливо не засидишся, бо якщо зупинився на день – відстав назавжди.

З іншого боку, і я ще хотіла б себе реалізувати. Зокрема ще й тому, що часто критикувала державну службу, певних виконавців на місцях. Було б справедливо попрацювати у цій владі, побачити справу зсередини, зрозуміти її. Також Березнянщина мені не байдужа, адже багато зусиль довелося вкласти в організацію роботи швейного цеху Ужгородської фабрики в Лютій, допомагала створювати фабрику «Березнянка». Знаю цей край, проблеми його людей і з депутатської роботи в обласній раді.

- Звичайно, престижно бути керівником району, але, мабуть, не так і легко…

- Не в престижі справа - треба працювати, працювати і ще раз працювати. Про яку б галузь чи ділянку життя не йшлося – всюди є до чого прикластися.

Хочеться змінити деякі стереотипи ставлення до влади з боку громади, бізнесу. Адже Президент України Віктор Ющенко щиро прагне поліпшення життя у нашій державі і це повинна відчути кожна родина, зокрема, й у найвіддаленіших гірських селах Березнянщини. Так склалася моя доля, що, спільно з районною радою, виконую тут волю Президента, впроваджую в реальність державні програми, напрацювання обласної адміністрації. І прагну, щоб люди справді відчували турботу держави про кожного з них.

- Ви прийшли з бізнесу. То ж як «свіжим оком» оцінюєте систему державної влади?

- Довелося, як кажуть, «вникати». Але, за великим рахунком, державна структура чітко продумана і вибудувана так, що на всіх щаблях є спеціалісти. І це хороші люди, бо дуже вимоглива система їх відбору. Зарплата держслужбовців може й не така, як би хотілося, зрештою, як жартують, зарплати ні у кого забагато не буває, однак вона таки дозволяє на керівні посади відбирати кращих. Важливо об’єднати нас усіх в команду, бо тоді зможемо зробити значно більше, ніж кожен окремо, «варячись» у своїх паперах, звітах тощо. Своїм завданням вважаю спільно з районною радою таку ефективну, дієву команду більше згуртувати і націлити для роботи на конкретні результати.

- Спочатку, як кажуть, треба констатувати проблеми і визначити шляхи їх вирішення. Отож, почнемо з економіки.

- Безумовно, першочерговою є економіка і треба її розвивати – і велику, і маленьку, і приватне підприємництво. Та й мені це і ближче, і зрозуміліше - вважаю, що і для кожної сім’ї, і для села, і для району загалом гроші треба заробляти. Так, нині Березнянщина дотаційна. Адже працюють лише кілька підприємств основного кола: три деревообробні – «СІО», «СІО-К» і «Явірник», де зайнято близько 400 людей, та два швейні – «Лютянка» та «Березнянка». Проте є у нас і успішні пекарі, які продають свій хліб та кондитерські вироби і в районі, і на Перечинщині, і на Львівщині.

Звичайно, цього недостатньо, тому треба дійти до всіх сіл і кожній людині запропонувати якусь роботу. Скажімо, зовсім немає будівельної галузі – лише чотири приватні підприємці здійснюють невеличкі ремонтні роботи. З десяток років тому не було за що будуватися, і колишні структури розпалися. Але нині, а тим більше в майбутньому, Березнянщина розвиватиметься, тому будівельна організація району вкрай потрібна, та й зарплати у цій галузі тепер гідні. Добре було б, щоб повернулися додому, у сім’ї, всі, хто ще заробляє десь по світах, і працювали тут.

- Березнянщина ще й край чудової, майже дикої природи. І один з напрямків її розвитку, очевидно, туризм?

- Звичайно, але коли говоримо про туризм, то розуміємо, що це широкий спектр: якщо люди прийшли відпочивати, значить повинні тут харчуватися, знайти розваги, що купити, тобто – повинні мати де потратити гроші. Під це теж треба створювати інфраструктуру. Тому не можемо просто продати землю тим, хто хотів би вкласти у неї кошти, і почекати, поки зросте у ціні, а тоді перепродати. Бо тоді ще кілька років не буде ніякого розвитку, не створюватимуться робочі місця, до місцевих бюджетів не надходитимуть кошти.

І мій, і керівництва районної ради погляд єдиний: треба, щоб прийшли реальні інвестори, котрі вкладатимуть тут кошти і вже розпочнуть будівництво, максимально використовуючи місцевих спеціалістів, тутешні будматеріали, умеблюють споруди нашими меблями тощо.

Великоберезнянщина - екологічно найчистіший у Закарпатті і навіть в Україні район. Тут багато лісів, заповідник і 14 тисяч га пралісів – унікальної території, що збереглася без втручання людини протягом століть і нині перебуває під охороною ЮНЕСКО. Це наше багатство. Тому шукаємо людей, які максимально «впишуть» туроб’єкти у довколишню природу, запровадять екологічно чистий відпочинок, прокладуть велосипедні доріжки, пішохідні, для кінних прогулянок.

Інша перспектива – мінеральні води. Усі знають «бульбашкове золото» Свалявщини, але ще за часів Австро-Угорщини мінеральні води Березнянщини використовувалися для оздоровлення значно ширше, ніж Свалявські та інші. Взяти хоча б купальні в Ужку. Треба залучати спеціалістів і розумно використовувати й це наше багатство. Також «родзинкою» турбізнесу могли б стати вузькоколійки. Колись на Березнянщині для потреб лісової галузі була дуже розгалужена мережа і її можна відновити, навіть з виходом на Польщу, Словаччину.

Крим має море, а ми – гори, ліс, стрімкі гірські потоки, і все це ще не забруднене, корисне для наших дітей, тому незабаром закладемо камінь на місці спорудження майбутнього… Карпатського «Артеку»!

- Але туризм, та й не тільки, – це ще й дороги.

- Теж болюча проблема. На посту ДАІ кажуть, що в напрямку на Львів проїздить близько 120 машин за день, та й то у вихідні – в будні ще менше. Тут значно гарніші краєвиди, ніж по трасі Чоп – Львів, але їх не подивишся, бо погана дорога. Можна чекати, поки держава знайде на це кошти, а можна вже шукати нові технології. Скажімо, вивчаємо можливість застосовувати технологію, яку розробили українські вчені. При цьому для спорудження шляхів використовуються місцеві ґрунти, які зволожуються до визначеної міри водою і перемішуються зі спеціальним, екологічно чистим ферментом дорзін. Таким чином уже будується автобан у Казахстані, і дорога з товщиною покриття 15 см витримує навантаження на вісь 7-11 тонн.

- Для всіх районів Закарпаття нині велика проблема – утилізація сміття. Як з цим на Березнянщині?

- Складно. Немає концепції утилізації, вивозу сміття, немає комунальних служб на селі. Але шукаємо можливості. Наприклад, друзі підказали мені, що є спеціальний подрібнювач для пет-пляшок, до речі, такий ніби вже й працює в Ужгороді. Не знаю, чи з цього можна зробити бізнес, але хоч би трохи позбутися пластику, бо ця звична і зручна тара не розкладається природним шляхом і спалювати її не можна – надто забруднює повітря. Шукаю відповідь, у тому числі серед екологічних організацій, чому кошти спеціального екологічного збору, який сплачують виробники, що розливають напої у пет-пляшки, не доходять для утилізації до кожного району, села.

- І, традиційно, кілька слів про сільське господарство.

- Район, як відомо, високогірний, маємо лише 4 тисячі га ріллі, але й та, на жаль, ефективно не використовується. Трактор тут і раніше не особливо мав куди заїхати, а тепер, коли земля, як і всюди, розпайована, поділена на клаптики – тим більше. Люди тяжко працюють і не мають достойного результату. Перспектива – фермерство. Уже багато робиться у цьому напрямку, але часто люди погано поінформовані, які є дотації, кредитні програми, новинки техніки, агрокультури тощо.

Відбулася перша зустріч науковців із НДІ сільськогосподарського виробництва в Бакті з нашими сільськими головами, як підвищити урожаї картоплі.

Треба оновлювати генофонд корів, створити станції штучного запліднення, облаштовувати для них пасовища – є ж кошти з оплати за відчуження сільгоспземель, треба тільки їх раціонально використовувати.

Практично немає нині в районі вівчарства, бо ще кілька років тому люди не мали куди продати ні шкуру, ні м’ясо. Але обласна програма підтримки вівчарства вже дає результати, і за одну вівцю, кажуть, можна отримати близько 1,5 тис. грн. Нині вже багато хто розуміє, що баранина – більш екологічно чиста і корисна продукція, ніж свинина. До того ж, щоб вигодувати свиню, треба багато кормів, а вівця пасеться, тому вівчарство ще й сприяло б, аби не заростали наші полонини. Шукаємо й інвесторів для налагодження переробки дарів лісу – грибів, ягід, лікарських рослин, бо і це – робочі місця, ім’я району, майбутній збут.

- Ідей у вас справді багато, а проблем, мабуть, найбільше у соціальній сфері.

- До речі, щодо ідей. Ще одна – вирощування ялинок. Нині одна лісова красуня у Києві коштує в середньому 200 гривень. Тільки на одному гектарі можна за 5 років виростити 5 тисяч ялинок, а це, за нинішніми цінами, вже мільйон гривень. Так, треба на землях, які нині заростають чагарниками, провести розчистку, вирівняти землю, докласти праці. Але є попит, то чому б наш район його не задовольняв – у нас для цього найкращі можливості.

А на соціальні питання дивлюся ширше – у центрі всього людина. І заради кожної зокрема і працює влада. За великим рахунком, хотілося б, аби березнянці більше посміхалися, хотілося б більше доброти у наших діях.

Кожна соціальна проблема – чиясь людська доля. І нема мірила, аби цю роботу оцінити. Про економіку може сказати статистика, про земельні питання – гроші, але треба пам’ятати і про душу. Це наша культура – бібліотеки, які останню книжку отримали двадцять років тому, зовсім не мають творів сучасних українських письменників. Та що казати, коли немає грошей на передплату періодики? Це робота з молоддю - в сім’ї, у школі, поза нею. Це і чистота наших вулиць, бо культура, духовність з цього і починається. Якщо не зуміємо прибрати двори, річки, вулиці, ліси, місця відпочинку – нічого говорити про майбутнє.

Земля, надра – основа нашого добробуту, тому тут потрібна розумна, зважена політика і, як кажуть, поспішати треба повільно. Отримуємо державні субвенції, сподіваємось на кошти з обласного бюджету, але треба й брати участь у співфінансуванні соціальних програм і з наших, місцевих бюджетів. Щоб ремонтувати дитсадки, дахи на клубах, ФАПи, необхідно щось продавати – якнайдорожче, найефективніше, а тому тільки з аукціону.

А люди на Березнянщині дуже хороші. Скажімо, молода дівчина взяла на себе турботу про 10 дітей і за допомогою релігійної організації розпочала роботу у дитячому будинку сімейного типу. Або ж релігійна громада прагне облаштувати центр опіки для самотніх літніх людей, виховання дітей за канонами християнської моралі. Є і бізнесмени, і просто небайдужі люди, які хочуть щось зробити для своєї малої батьківщини, і всіх їх треба об’єднати для реального втілення уже існуючої, добре продуманої, аргументованої стратегії розвитку району.

Лариса ПОДОЛЯК

nedilya.at.ua
Директор ЗАТ "Ужгородская швейная фабрика" Мирослава Каламуняк назначена Ющенком и.о. главы Великоберезнянской райгосадминистрации
Мирослава КАЛАМУНЯК: На відміну від Закарпатської облради в Ужгородській міській раді немає більшості та чіткої програми дій
В Ужгороді рейдерський скандал! Депутати Закарпатської облради ніяк не поділять швейну фабрику...
Рейдери хочуть заволодіти ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика" на Закарпатті?