Рахівське тяжіння

То чи давно ви бували у Рахові? Що, взагалі ні разу його не відвідували?
Ну, знаєте, як каже з цього приводу одна моя знайома галичанка "одеського розливу", я на вас аж вдивляюсь. Вештаєтесь по різних там Європах, не знаючи, не відаючи, що самісінький її географічний центр розташований не де-небудь, а за кілька кілометрів від цього привітного гірського містечка на автошляху, який веде до Ужгорода.Напис на встановленому тут геодезичному знаку у перекладі з класичної латини багатозначно нагадує: "Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, який виготовлено в Австрії й Угорщині, й зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Європи. 1887". Викарбувано не коли-небудь, а монарших часів добропорядного Відня, тож достовірність інформації не викликає ніякого сумніву.

Втім, захований у глушині гірських смерекових борів, найвіддаленіший райцентр найзахіднішої області України Рахів не має ані найменшого наміру на цьому спекулювати. Хоч пам'ятає й кращі часи, коли сто літ тому доскіпливі британські журналісти поштиво величали його гуцульським Парижем, а крізь вузлову залізничну станцію мчали з європейських столиць до Бухареста і далі на південь стрімкі міжнародні експреси.

Місто, чий вік давно вже здолав 550-літню позначку, не належним чином поціноване (хоч доля колишніх гетьманських столиць та низки інших поважних містечок центрально-східної України ще гірша), аніскільки не комплексує з цього приводу. Представники могутнього цементуючого субетносу української нації гуцули, яких тут 80 відсотків, котрі, вживаючи місцеву говірку, побували і в євмиху, і в тайстрі (щось на зразок складних життєвих ситуацій), поглядають у майбутнє доволі оптимістично. Попри незліченні матеріальні втрати впродовж століть, місто надійно зберегло найцінніший скарб. А саме - романтичну ауру гірського курорту, високої напруги духовну енергетику та низку інших таємничих зваб, котрі, наче потужні електромагніти, притягують сюди тисячі й тисячі гостей.

У Рахів закохуєшся, наче цнотливий школяр, з першого погляду. Миттєво, безнадійно й назавжди. "У сні й наяву", ще задовго до того, як станеться перше з ним побачення. За час незліченних відвідин "гуцульського Парижа", а спливло нівроку тридцять з добрим гаком літ, автор цих рядків досі не визначився, що ж тут найбільш бентежить душу, напуваючи її нежданою радістю. Ошатні будівлі класичної європейської (навіть рівня містечка з 16-тисячним населенням!) архітектури, чия неодмінна ознака - дахи з черепиці теплих тонів чи неповторної краси краєвиди синіх гір, особливо там, де зливаються в єдину Тису її рідні сестри Біла та Чорна, від радості виграваючи усіма відтінками смарагдових барв. А може, це дивовижної величі панорама Рахова з півторакілометрової височіні гори Думен, улюбленого місця фотохудожників та майстрів пензля, де пориви рвучких вітрів і незвіданий досі терпкуватий присмак суперекологічно чистої голубиці ... Не знаю, не відаю. Напевно, і те, і друге, і п'яте, і десяте.

Рахів, як ніяке інше місто Закарпаття, на моє тверде переконання, причаровує якоюсь милою провінційною привітністю жителів, нормальним сприйняттям ними будь-яких мов, включаючи нашого північно-східного сусіда, хоч у лексиці окремих її представників ріжуть вуха ненормовані дієслова.

Особливий, даруйте за чужинське слово, шарм "гуцульського Парижа" помітний скрізь - у затишку крихітних на кілька столиків кав'ярень, неодмінної за будь-якої пори року присутності квітів на них (а з часом, дивись, дочекаємося й безкоштовних газет), стриманій музиці та й взагалі розмов, природно вживаному у спілкуванні слова "пан", котре, як ніде в Україні, сприймаєш тут навдивовиж органічно і приязно.

Не знаю, не відаю, яким же чар-зіллям колись мене тут напоїли, бо не оминаю нагоди, аби бодай двічі на рік побувати серед цих благословенних місць (востаннє на казковій феєрії ХV Міжнародного гуцульського фестивалю і тамтешнього свята бринзи). Мудрий Рахів, добрий Рахів віддячує взаємністю. Щирістю спілкування, прагненням кожного розповісти столичному гостеві щось особливе з історії міста, перелічити природні та рукотворні перлини (до речі, чи знаєте ви, що на території розташованого неподалік Карпатського біосферного заповідника є, напевно, єдиний у Європі Музей екології Карпат?), куди останнім часом вчащає поважна наукова публіка з багатьох країн та континентів.

Не забути б привітати моїх давніх добрих друзів - багаторічного директора заповідника Федора Гамора, доктора наук, академіка "і прочая, і прочая",

особистості, котра заробляє неабиякий політичний, а більше інтелектуальний капітал рідному місту, привітати його заступників Дмитра Сухарюка, Івана Волощука, а найбільше - Василя Покиньчереду, без п'яти хвилин доктора наук, неперевершеного ерудита-натураліста, чиї очі зрадливо свідчать про славетне минуле завзятого львівського батяра ...

Валентин БАБЕНКО, "Урядовий кур'єр", 2006.01.28.
У кінці вересня "Гуцульський Париж" прийматиме Перший Міжнародний Фестиваль Rock&World Music "Європа-Центр"
Географічний центр Європи знаходиться в горах закарпатської Рахівщини