Не за Януковича, а проти Ющенка

Чотири місяці президентської кампанії мене серед інших мільйонів громадян програмували на необхідність революційних змін, без яких і цукровий буряк засохне і марганцеві копальні бур'яном поростуть. А засоби української революційної доцільності щось дуже нагадували…



Неперевершеним досягненням свободи часів горбачовщини була "Будка гласности" на Красній площі. Кожний роздратований владою міг не тільки безболісно вставити свої "п'ять копійок", але і від душі встромити владі шпильку.



Проект щасливо продовжився в Україні під назвою "Народна платформа". Телеканал "Інтер" і до сьогодні демонструє взірці "народних одкровень" "за" Симоненка, Мороза, Ющенка, Януковича: "Я, конешно, у політиці не розбираюсь. Та Віктор Андрієвич – нашого козацького роду. Я бачив, як він в Йордані купався. То я за нього…".



Після такого я вже не кепкував з москалів, коли старенька з Алтаю розчулено витирала очі перед об'єктивом "ОРТ": "За Владимира Владимировича я жизнь готова отдать!".



На яких паралелях сховаєшся від щиросердного демосу?



Демократія виявилась за необхідних обставин такою, що вражає подібними метастазами спільноту якої завгодно ментальності. Ми вже і не помічаємо алогічних речей, на зразок того, що гаранта Конституції серед інших обирає вбивця півсотні громадян, котрий довічно сидить у Житомирській тюрмі. А з ним - сотні тисяч засуджених за нагле порушення саме цієї Конституції.



Я просто у захваті від політичної системи, що дозволяє шкільному приятелю, котрий по лінії єврейства виїхав три роки тому у Німеччину, обирати для мене президента. Приятель - на пансіоні бундесреспубліки, я - під зверхністю обраного для мене президента.



Обиратиме мені президента і депутат від народу, що приховав громадянство іншої країни і, вочевидь саме це, дозволяє йому безкарно бити ногами українського капітана державної служби охорони у приміщенні ЦВК.



Ці і подібні збочення політичної культури ми не встигаємо ні переварити, ні обговорювати, зате нас примушують роздивлялись тріщини у товстій кишці та виразки у шлунку "народного кандидата". Це ідея підкинута опозицією. І її вдячно підхоплює влада - бо одна живеться іншою.



За таких українських реалій зовсім не анекдотичними видається пошук співвітчизниками іншого глобусу для проживання.



Чим керуються ті, що обирають мені президента - їхня справа.



Але я не хочу віддавати голос за людину, про яку відомо, що вона користуючись керівною посадою у АК АПБ "Україна" ставила підпис на дозволі на вивезенні з України 15 мільярдів радянських рублів і переведенні їх у 233 мільйонів доларів, які зникли для держави Україна назавжди.



Якщо це неправда і наклеп – чому Ющенко не подав до суду на пана Андрія Дерепу, автора книжки "Факт Ю"?



Я не хочу мати президентом людину, яка, користуючись посадою прем'єра, дозволила витратити на капітальну перебудову оселі своєї дружини – громадянки США, кілька сотень державних гривень. Про це говорять сторінки книжки "Ющенко: история болезни".



Якщо це неправда і наклеп – чому Ющенко не подав до суду на її автора пана Олексія Ланя?



Віктор Андрійович весною цього року довго пояснював ЗМІ, як це він на державні гроші вчив у вищому навчальному закладі любу доню від першого шлюбу. Ющенко таки відбився від журналістів, але маю великий сумнів, що президент із схильністю плутати державну і власну кишені, буде принциповим у розподілі справедливості в державі.



У мене великий сумнів, що людина здатна заради звинувачення журналіста (Кисельова) у непрофесійності, використати навіть факт інфаркту власної матері, може бути чесною перед країною і народом!



І скажу відверто - мені не потрібен президент, в оточенні якого активно створюють фальшивки "про "Кольчуги", підставляючи Україну під шквал безсоромних, безпідставних звинувачень, як це робила Юлія Тимошенко!



Я, можливо, не розуміюся на політиці, але у мене не така коротка пам'ять, щоб забути, як опозиціонери з посвідченнями парламентарів вдиралися до будинку телебачення на вулиці Мельникова і вимагали прямий ефір, а як кілька місяців по тому штурмували резиденцію президента - нишпорили по кабінетах у пошуках… глави держави і… туалетів.



Можливо Янукович не є кристально відповідним ролі президента, але він, безумовно, менше зло для країни, яка є єдиною надією і відрадою для українського серця.



Михайло Васильєв, "маленький українець"

"Українська правда"