Додати новий коментар

Насамперед – дві адреси, за якими мешкають героїні моєї інформації: Марія Іванівна Ганькулич – 95-річна жителька с. Дусино на Свалявщині, та Віра Миколаївна Зайцева, яка має 96 літ, вона – берегівчанка. Свої іменини ці панянки відзначили на Івандень – цьогорічного 7 липня. Перша є уродженкою с. Мала Мартинка рідної їй Свалявщини, а друга (кропивничанка) у Берегово приїхала у середині минулого століття, закінчивши геологічний факультет Львівського нацуніверситету ім. І. Франка. Неоднакових статусів ці дві закарпатки, але єднає їх те, що народилися одного дня та місяця, хоча й різних років початку минулого століття: відповідно 1924-го та 1923-го. Гарні літа прожили ці жінки, яким до сотні – рукою подати. Я обох вітав і цього їм бажав. Відповіли: як Бог дасть, так і буде. Це – точно! Та я чомусь вірю, що іще писатиму і їх зі століттям поздоровлятиму. Скажу, що тогочасні зозулі виявилися щедрими для бабусь, бо накували їм гарний-прегарний вік. Щасливий вік!
Приміром, М. І. Ганькулич залюбки вітали та здоров‘я, добра бажали діти, онуки, правнуки, сусіди, односельці. Між іншим, могли навіть із району приїхати та старенькій хоча б квіти подарувати. Але якою була б увага з боку влади! Хоча, як розповіла донька Магда, яка живе поруч, таку гарну дату затьмарила дещо неприємна подія останнього тижня – помер її брат і бабусин наймолодший син Олекса (1967 р. н.). Життя є життя – одні народжуються, а інші відходять за межу. Натомість син іншої доньки Ганни – Віктор – нещодавно одружився на чарівній дівчині Юлії з сусіднього села Росоші. Весілля було людним, бабця хоча й вітала, але вже не танцювала. Ще більше буде втіхи, як лелека принесе до сім‘ї поповнення. На сьогоднішній день ця жінка, якій пішов дев‘яносто шостий, є найстарішою у Дусині. Вітаємо!
Кілька слів – про довгожительку В. М. Зайцеву. Жінка-легенда. Жінка-унікум. Нині мешкає у колишній ЗГРЕ в Берегові. Як геолог (у геологічній експедиції 12 років поспіль займала посаду головного геолога, тобто в керівній ієрархії підприємства була другою після начальника), вона відкрила вишківську ртуть, термальну берегівську воду (зараз тут купаються й сили набираються з усіх усюд), мужіївське золото й стала автором інших корисних досліджень підземних надр. За свою титанічну роботу була удостоєна Державної премії України, нагороджена орденом Леніна, стала Почесним геологом СРСР і захистила кандидатську дисертацію. А могла стати доктором геологічних наук, отримати зірку героя Соцпраці й опинитися десь у столичному університеті на кафедрі або в галузевому Міністерстві. Позаторік написала книжку про своє життя. Як і колись, є дуже відповідальною, комунікабельною та привітною, зберегла у пам‘яті всі етапи розвитку геологічної сфери як України, так і Закарпаття. Нехай щастить й забудьте двері дохторів – вам, шановна імениннице, без них іще жить та жить!
Михайло СИНЬООКИЙ