Додати новий коментар

У цей економічно несприятливий час не просто знайти роботу у містах, а в селах - і поготів. І чим зайнятися бідному селянинові, як не плодоовочівництвом або вирощуванням зернових? На дворі спека, а трудитися під безжалісно пекучим сонцем на полі треба, аби заробити копійку.

Передивляючись перелік фермерів в управлінні сільського господарства Виноградівської РДА, я відзначила для себе Томаша Золтановича Ковача, який проживає в селі Чепа. У нього одна з найбільших у районі ферма. Томаш Золтанович займається плодоовочівництвом зі шкільних років. За Союзу працював у колгоспі. Після розпаду СРСР створив власну ферму. Тут на 14 гектарах вирощує здебільшого огірки, а також картоплю та зимову капусту.
Ціни на все - просто захмарні, багато коштів потребують насіння та міндобрива. Пан Томаш розповідає, що кредит не бере, вважає, що до цього треба вдаватися в останню чергу. Все фінансується з родинної каси, адже це сімейний бізнес. Допомагають дружина та син із невісткою. Робітників стараються не наймати, зайві витрати не по кишені.
Усі фермери та майже кожне особисте сільське господарство укладають договір із заводами на прийом огірків. У Виноградівському районі на переробці плодоовочевої продукції спеціалізуються три заводи: СП «Дядя Ваня» (с.Пийтерфолво), ТОВ «Консервний завод «Універ» (с. Фанчиково), СП «Мікаланд» (с. Перехрестя). У поточному році з ними в районі уклали 10170 договорів ферми та особисті селянські господарства на поставку овочів, що сприяє самостійній зайнятості безробітних селян. Це єдиний спосіб вижити, адже заготівельники забезпечують насінням, технологією крапельного зрошування, яка дозволяє рівномірно розподілити необхідну кількість вологи з відповідним вмістом міндобрив, сіткою, поліетиленом. Не все так просто, адже ціну їхню треба відшкодувати певною частиною врожаю - з 5 центнерів віднімають 2, а платять лише за 3. Заводи, щоб зацікавити людей, спочатку обіцяють, що піднімуть ціну на огірки, нібито не буде менше 8 гривень у цьому році. А потім більше 6 не дають. Кому не подобається, хай мовчить. Люди «ведуться», купують міндобрива, які минулого року стали вдвічі дорожчими, а то і більше. Наприклад, «Стартер» (ним оброблюють землю перед посівом) у 2008 році коштував 380 грн., тепер - 750 грн. І перелік можна продовжувати. З початком збирання врожаю заводи знижують закупівельні ціни.
Томаш Золтанович має 5 євростандартних металоконструкцій, обтягнутих поліетиленом 90x6x4. Кожна має автономну опалювальну систему. На початку березня, коли з'являються перші огірочки, -айда на мукачівський та виноградівський ринки. Порівняно з минулим роком ціна впала. За березневі огірки минулого року давали не менше 20 грн. за кілограм, тепер рідко - 18 грн. «Вже взагалі не веземо на базар», - каже пан Ковач. Невигідно. На заводі по такому розкладу оцінюють за кг пухирчастих: 2-5 см - 6 грн.; 3-6 см - 4,80 грн.; 5-7 см - 4,20 грн.; 6-9 см -3,60 грн.; 9-12 - 2,30 грн. А на ринку -від 1,50 до 2 грн. А з цього тепер неможливо вижити. Найнезрозумілішим для селян Виноградівського району є те, чому тутешні заводи замовляють огірки з Херсона. Якщо подумати добре, то це не зовсім логічно. Звісно, там дешевше дають, але огірки не відсортовані, часто трапляються між ними дині, та ще й різний непотріб. Бо там здають у мішках, у яких лише верхню частину перевіряють. Плюс дорога, а бензин тепер недешевий. До того ж значна частина псується під час перевезення. Виробники краще б могли збагачувати своїх людей. Адже враховуючи всі ці фактори, вони фактично не виграють.
За словами фермера, в цей час невигідно займатися плодоовочівництвом, але іншого заробітку в селі нема. Роботи багато: зранку і ввечері обов'язково треба зібрати огірки, щоб не виросли надто великими. Чим більші, тим заробіток менший. І сімейний бізнес жаль, він годує всю родину. Ще одна проблема: з цього року конкуренція збільшилася. З втратою роботи всі почали займатися плодоовочівництвом. Ще минулого року до середини літа возили на оптові ринки в чотири райцентри: Виноградів, Хуст, Мукачево та Тячів.
Томаш Ковач у свої 61 активно працює, він людина ще старого «гарту» і пишається тим, що передусім орієнтується не тільки на кількість вирощеної продукції, а на її якість. Усі тести підтверджують, що його сільгосп-продукти не страждають від надмірної хімічної обробки. У 2008 році мав із березня по жовтень 50 тисяч чистого заробітку, тепер навіть на сорок не розраховує.
Висновок один: на цьому бізнесі не станеш мільйонером, але на кусень хліба вистачить. У наш час і це вже добре.
Анна МЕДВЕЦЬКА, студентка відділення журналістики УжНУ