Армагедон «крокує» до Землі із глибини космосу

«Романтики — живуть вічно!». Так можна сказати про колектив відомої Лабораторії космічних досліджень Ужгородського національного університету, що працює з дня запуску першого супутника в космос - з 4 жовтня 1957 р. Але сьогодні «астрономічні романтики» переживають не кращі часи.

Відсутність зацікавленості «українських державотворців» в дослідженнях «небесних просторів», скромне фінансування, змушує ужгородських «коперників» «власними силами» забезпечувати ефективну роботу космічної лабораторії. А ця ж установа не тільки відома у цілому світі, але є й однією з тих не багатьох, що оберігали цілісність та недоторканність земних та небесних «територій».

Щоб зрозуміти справжню цінність та красу «космічної канцелярії» Ужгорода, ми вирушили до наукового керівника Лабораторії космічних досліджень УжНУ, доцента, кандидата фізико-математичних наук, лауреата премії ім. Фіолетової, члена Міжнародного астрономічного союзу Віталія Петровича Єпішева. Пан Віталій не тільки розповів про важливість роботи ужгородських астрономів, але і застеріг про небезпеку, яка чатує на людство за «темною завісою небесної безкінечності».

— Віталію Петровичу, як нам стало відомо, ваші дослідження зацікавили і Далекий Схід. Чому так ціниться робота Лабораторії космічних досліджень УжНУ?

— Цінність нашої лабораторії в тому, що вона, насамперед, спеціалізується на дослідженнях штучних космічних об’єктів — супутників. Саме цим і відрізняємося від класичних обсерваторій. Тому і до назви установи завжди додаємо прикметник «спеціальна». Майже 20 років ми працювали на Центр управління польотами, який знаходиться в Росії, в Підмосков’ї, де вели спостереження за, так званими, геостаціонарними супутниками. Через них «проходять» всі навігаційні комунікації: телевізійні, радіопромені, контроль за земною поверхнею тощо

Також Лабораторія космічних досліджень УжНУ відзначається ще й тим, що тут було проведено першу лазерну локацію із території Радянського Союзу, застосовано метод фотографії.

Наші дослідження є унікальними. Адже штучні тіла, які «вивчаємо», рухаються з великою швидкістю, миттєво, тому і данні після кожного спостереження отримуємо різні. Через це під час наших дослідів потрібні точність, оперативність, що багатьом астрономам не до вподоби. У час «гонки озброєнь» між Радянським Союзом і США ми були крайньою західною базою космічних спостережень і вважалися найпотужнішою радіорелейною (радіолокаційною) станцією, через яку радянська армія контролювала повітряний простір. Тому усі отримані нами дані були засекреченими.

Після розпаду Радянського Союзу дослідницького матеріалу у нас накопилося багато. Сьогодні свій архів ми обробляємо: «розкриваємо» всі наші «наробки». І це викликає інтерес з боку Китаю. Адже наші каталоги допомагають «розібратися» із поломаними старими супутниками, які перешкоджають нормальному функціонуванні сучасних штучних космічних об’єктів. Також наша станція для східної країни цінна ще й тим, що дозволяє їм спостерігати за супутниками з протилежного для них боку світу, європейського, який контролювати, через своє географічне розташування, вони не можуть.

Цінними є і здібності та навики працівників ужгородської Лабораторії космічних досліджень. Вони є висококваліфікованими спеціалістами, знавцями своєї справи. Ми маємо 8 лауреатів Академії наук, премії ім. Фіолетової, премії Українських астрономічних асоціацій. Багато наших працівників нагороджені грамотами Академії наук СРСР і Академії наук України.

— Після розпаду СРСР, ви продовжуєте займатися дослідженнями супутників? Чи не виникає у вас проблем із професійними кадрами та технічним забезпеченням, адже «гонка озброєнь» закінчилася і «гострої» необхідності у спостереженнях за штучними космічними об’єктами немає?

— Сьогодні наша лабораторія є одним із пунктів державної мережі Служби часу і веде спостереження за навігаційними супутниками, що «обслуговують» прилади системи GPS. Як не дивно, більше з нами співпрацює Росія, адже там вже почалося створення цієї мережі. Вони фінансують наші поїздки на конференції і задоволенні роботою ужгородських «астрономів». В Україні ж тільки ведуться розмови про створення такої «системи» лабораторій.

У часи СРСР на наші спостереження виділялося немало грошей і Лабораторію космічних досліджень достатньо забезпечували новішою технікою для вивчення «небесної траси». Адже тоді, у часи «холодної війни», Радянський Союз неабияк був зацікавлений у тому, що ж там має в космосі його «потенційний противник» — США. Внаслідок цього, в Україні ужгородська космічна лабораторія займала (та й займає) передові позиції з розпізнавання штучних космічних об’єктів.

Ще одним нашим доробком, який ми внесли в науку після «розвалу» Радянського Союзу, є вивчення фізики космічного простору. Ми провели 22-річне спостереження за одним і тим же «покинутим супутником»: досліджували вплив сонячного випромінювання, магнітного поля Землі та інших факторів на космічне тіло. У результаті своєї роботи розробили метод, за яким можемо оцінювати дію космічного простору на штучний об’єкт.

Щодо кадрового забезпечення — то з цим не так все й просто. До нашої «дослідницької обсерваторії» залучаються, в основному, студенти-фізики УжНУ (Ужгородці), яким допомагають ще батьки і які мають бажання та можливість «іти у цю науку». Інша ж частина студенства, яка хоче «більш піднятися та заробити», закінчує аспірантуру і виїжджає за кордон. На жаль, поки що там визнається тільки диплом аспіранта УжНУ. Як не дивно, за кордоном не вистачає фізико-математичних кадрів. Тому наших студентів «за морем» цінують, але менше платять, ніж своїм «знатокам», хоча розумом українці їм «не поступаються». Більшість спеціалістів, що залишаються в Україні і продовжують свій «науковий ріст» на її теренах, — це ті «науковці», які мають сім’ю, котра їх і тримає на Батьківщині. Тому і молоді в фізичних, особливо, астрономічних наукових колах — майже немає.

— Віталію Петровичу, як Ви говорили, про ужгородську космічну лабораторію знають як у нашій державі, так і за її межами. А чи відвідують її наші краяни та туристи Ужгорода?

— На жаль, останнім часом у нас відвідувачів поменшало. Але все таки про обсерваторію не забувають. Нашими гостями, в основному, є студенти, школярі та батьки з дітьми, яких цікавить «загадкове небо».

Сьогодні про прихід та екскурсії до Лабораторії космічних досліджень УжНУ потрібно домовлятися наперед. Бо спостереження «за подіями» в Сонячній системі можливе тільки у погожу та ясну пору.

— Пане Віталію, сьогодні популярним у «народі» є припущення, що у 2012 році настане кінець світу. Чи може «прийти» цей Армагедон з «глибин таємничого космосу»?

— Хочу вам сказати, що турбуватися про кінець світу, з погляду астрономії, ще зарано. На сьогодні є тільки одна «загроза» з космосу — астероїд Апофіс. Це космічне тіло крутиться навколо Землі і через неповні 2 роки перетинає її орбіту. Наша планета в даний час ще далеко знаходиться від місця цього перетинання. Однак вже у 2029 році її «зустріч» з цим космічним об’єктом має відбутися. Апофіз, за розрахунками вчених, повинен пролетіти на меншій відстані від земної поверхні, ніж геостаціонарний супутник. Наслідком цього стане те, що земна сила тяжіння притягне космічне тіло до нашої планети і воно змінить свій напрямок руху: почне по спіралі наближатися до Землі.

Є надія: якщо Апофіс у 2029 році пролетить вище 30 тис. км від нашої «блакитної планети», то в 2037 році зіткнення не відбудеться. Але, якщо траєкторія польоту астероїда буде нижчою за 30 тис. км — то катастрофи з «космічним гостем» не уникнути.

Запевняю вас, наразі ця проблема є актуальною та важливою, адже розмір астероїда в діаметрі становить близько 300 м і він з легкістю зможе знести частину земного континенту. Поки що в людства вихід один — готувати балістичні ракети з ядерними боєголовками і вираховувати точне місцезнаходження Апофіса. Для цього взимку знову фотографуватимуть його траєкторію і повторно визначатимуть його швидкість польоту.

Сподіватимемося, що за допомогою науки та Небесної сили, Землі вдасться оминути катастрофічної зустрічі, яка може принести людству «чималої» шкоди.

— Дякуємо за цікаву розмову. Бажаємо Вам і усьому колективу Лабораторії космічних досліджень УжНУ успіхів у вашій науковій діяльності, ясних зоряних ночей та нових відкриттів, які стануть важливими цеглинами для астрономії.

Вікторія Попович, Тетяна Горянка