«Геральдика Закарпаття» — крок вперед чи два назад?

У вівторок, 11 січня, у прес-центрі «Закарпаття» журналісти мали змогу побачити перші п’ять примірників повноколірного, великоформатного і, очевидно, дорогого видання «Геральдика Закарпаття», яке автори називають унікальним.

Книга, яка за фінансування Управління по зв’язках із громадськістю Закарпатської ОДА вийшла накладом усього 280 примірників у видавництві «Краєвиди Карпат», викликала двоякі відчуття. Самі автори — краєзнавець Богдан Мариконь та фотограф, галерист і громадський діяч Володимир Ньорба, які, безперечно, проробили велику і важку роботу, що тривала аж 5 років — визнають, що видання недосконале і містить помилки й неточності. Вихід же книги у такому вигляді, у якому побачить її читач — з усіма недоліками, недоробками та помилками, за їхніми словами, автори не вважають передчасним чи фатальним для геральдики області, бо книга є лише першовиданням, «пілотним проектом» із обмеженим тиражем. Автори пообіцяли наступне видання книги зробити досконалішим, з урахуванням і виправленням усіх неточностей, про які у післямові до книги говорить і голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.

Зазирнімо ж усередину. Наскільки ж насправді значними є недоробки і помилки цієї книги? Та настільки, що навіть у довідці про науку геральдики автори твердять, що у складанні гербів використовуються виключно два метали (золото і срібло), які позначаються жовтим і білим кольорами, та… чотири емалі (або кольори) — чорна, червона, зелена та лазурова (синя). Хоча насправді таких є п’ять і автори просто загубили пурпурову емаль (фіолетову), що, до їхньої честі, визнали на презентації.

Ще про недоліки? «Їх є у нас». Самі автори наголошували, що до книги ввійшов далеко не весь наявний геральдичний матеріал, багато гербів міст і сіл залишилося поза увагою, нібито через брак місця. Натомість у книзі знайшлося місце для надто широких, задрукованих декоративними плашками полів, завширшки 34 міліметри, а також для численних печаток, які вивчає окрема наука — сфрагістика. Зрозуміло чому. Співавтор видання Богдан Мариконь є справді досвідченим сфрагістом, автором 370 печаток, тож природним є бажання представити у книзі «своє, рідне». Та чи не доцільніше було би зробити два видання «Геральдика Закарпаття» та «Сфрагістика Закарпаття»? Кожна з них була би варта окремої уваги. А навздогін запустити роботу і над «Векселологією Закарпаття», яка теж наразі не систематизована.

Але найбільш прикрими є два моменти. Перший — техніка виконання гербів. Адже духом геральдики є саме художній малюнок герба, його естетика, рука художника, стиль і колір, відтінки і товщина ліній, стрункість і виваженість композицій. Подані ж у книзі герби у своїй абсолютній більшості виконані у графічній програмі CorelDraw на комп’ютері й є по суті не гербами, а їхніми схематично-колірними макетами. Оформлювачам книги варто було б або звернутися до відомих і досвідчених геральдичних художників Росії Михайла Шовковенка, Дмитра Іванова, Михайла Медведєва, Олександра Грефенштейна, які здатні творити справді шедеври. Або ж до нової зірки українського геральдичного малювання Віталія Гайдукевича. Чи хоча б «виховати» власного художника, здатного малювати руками і олівцем, а не скидувати «герби» із комп’ютерних заготовок. Закарпаття варте цього. І рівень видання вартий теж.

Наостанок про помилки у гербах, недопустимі фігури, як-от футбольний м’яч на гербі Сасова, чи напис у полі щита на гербі Тячівського району, не хочеться і говорити. Бо їх надто багато. Чому? Відповідь є. Бо часто-густо герби у нас складають не герольди, а голови сільрад, директори клубів чи шкіл, які при всій до них повазі, могли би залучити у команду геральдистів і мати досконалі й гідні символи на віки, а не саморобки, які іноді соромно показати як східним, так і західним сусідам. Бо як російська, так і європейська геральдика втекла від нас далеко вперед.

Зрештою, більшість гербів у виданні неблазонована (не описана геральдичною термінологією). А значить неможлива для відтворення художником, який не бачив малюнка-схеми. Бо ж головним у гербі є не щит, не головна фігура щита, не гербові прикраси, а САМЕ блазон (опис), який, будучи грамотно складеним, дає можливість намалювати герб правильно художникові, що ніколи не бачив малюнка. Для блазонів у книзі місця не знайшлося, але знайшлося місце для історії міст і сіл і карт-схем, присутність яких у такому вузькоспеціалізованому виданні бачиться зовсім необов’язковою.

Ну і насамкінець хочеться звернутися до наших можновладців. Заради всього святого, знайдіть художника, здатного намалювати якісно, красиво і велично нашого карпатського ведмедика на гербі області. Бо те, що зображено на гербі нашого Закарпаття, вміщеному в книзі, нічого, крім сліз, не викликає. Може, тоді сусіди перестануть питати українських геральдистів: «Чому у вас ведмідь у ластах?» Ведмідь — сильна і велична тварина, горда, благородна. Той же «мішок із лапками», який ми маємо на більшості зображень герба області й зберігаємо його через острах «порушити традиції», і є порушенням усіх традицій геральдики, у якій дух і призначення герба — це бути окрасою, здатною викликати захоплення і гордість.