Історія віднайдення Хреста Господнього

Нам відомо з історії Церкви Христової, що протягом років лютувало страшне гоніння на християн. І весь цей час святий Хрест Господній лежав, закопаний у землі. За наказом Диоклетіана та Максимиліана протягом десятки років палили церкви, нищили християнські святині, християн робили невільниками та віддавали на страшні смертні муки. Навіть на думку нікому не спадало, що після великої бурі зійде сонце в особі благочестивого царя Константина, який пішов війною на Максимиліама і з Божою допомогою здобув блискавичну перемогу, відтак прийняв християнську віру. Після цього він мав велике бажання побачити дерево, на якому був розп’ятий Спаситель. Цю відповідальну справу він доручив своїй матері Олені, яка відразу зайнялася його віднайденням. Вона відправилася до Єрусалиму і з допомогою старих євреїв дізналася, де закопаний Хрест, на якому було розп’ято Ісуса Христа. У 325 році був відкопаний Святий Хрест. Цариця в покорі обійняла його, слізно цілувала та вклонялась йому. Тиснувся також і багаточисельний народ, щоб доторкнутися та поцілувати Хрест, але люди не в змозі були приступити до Хреста. Патріарх Макарій піднявся на підвищення і на усі чотири сторони світу підносив Святий Хрест, а народ, вклоняючись до землі, грімко-голосно вторив: «Господи, помилуй».
Від того часу минуло багато віків, а Свята Церква кожного року вшановує цей день величним святом, яке отримало назву Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.
Ми часто бачимо біля підніжжя Хреста череп людської голови. Що це означає?
Давнє передання говорить, що на Голгофі, де був розп’ятий Христос, патріарх Ной поховав череп Адама, який забрав із собою до ковчега. Це сталося не без причини. Череп Адама під Хрестом Ісуса Христа, Який претерпів ганебну смерть, пролив Свою Кров, якою змив провину грішного Адама. Ми знаємо із життєвого досвіду, що коли дитина прогніває батька, їй важко на серці, тим більше, коли усвідомлює, що сама у цьому винна. Зачинить батько двері дому на ключ перед неслухняним сином, полишаючи важкий смуток у серці сина. Тоді йому не залишається нічого, як оплакувати свій негідний вчинок дуже довго. А що сказати про те, що людство прогнівало не земного батька, а Небесного Отця, від Якого залежить життя і смерть кожної людини. Для нього, звичайно, були зачинені двері не звичайної хати, а Небесного Царства, поза яким немає життя. Ось таке нещастя для нас, людей, принесло перше дерево в Раю. А Святий Хрест примирив нас із Небесним Отцем, зробивши нас із дітей гніву – дітьми любові і ласки.
Святий Хрест відчинив нам знову двері до Неба і врятував наші душі від вічної смерті.

Ваш у ХРИСТІ,
отець Іван Тидір