Мисливський замок графів Шенборнів на Закарпатті й сьогодні є одним з найкрасивіших замків Східної Європи (ФОТО)

Палац графів Шенборнів, розташований у селі Карпати, є одним із наймальовничіших та найромантичніших серед закарпатських замків.

Маленьке закарпатське село Карпати запам'ятовується на тільки назвою. Воно має цікаву історію і не менш захоплюючу сучасність. Село стоїть на березі річки Латориця на висоті 350 метрів над рівнем моря. Колишня назва села – Берегвар. Село, яке раніше було частиною селища Чинадійово, налічує лише 235 жителів. Незважаючи на це, село відоме на всю Україну завдяки палацу графів Шенборнів кінця ХІХ століття та розташованому у ньому санаторію "Карпати". Саме цей заклад і дав назву населеному пункту.

Знайомство з Карпатами починається із залізничної станції. Її відкрили у 1953 році. Тут зупиняються приміські та регіональні електропотяги та поїзди далекого сполучення. Повз залізницю протікає річка Латориця. Перейти від залізничного перону на курортну територію можна через пішохідний перехід, проте безпечніше скористатися наземним переходом.

Та головна особливість села - мисливський замок знаменитого австрійського роду Шенборнів. Замку неймовірно пощастило: з моменту його будівництва в 1890 році він не піддавався не тільки руйнуванню, але й істотним змінам і зараз є одним з найкрасивіших східно-європейських замків. Він ніби зійшов зі сторінок "мушкетерських" романів.

Палац Шенборнів, 1931 рік. Фото: Ігор Гудзь

Першим володарем Мукачівсько-Чинадіївської домінії в роду Шенборнів став архієпископ Лотар-Франц фон Шенборн, який отримав в 1728 році милістю цісаря Карла IV експропрійовані в князів Ракоці землі Закарпаття. Нащадки поважної духовної особи з суто німецькою господарською дбайливістю приділили чимало уваги економічному розвитку регіону. На місці сучасного замку в ті часи стояв невибагливий дерев’яний мисливський будиночок. 

Кожної осені на полювання до Шенборнів з'їзджалася вся еліта Відня та Будапешта. Мальовнича природа урочища Беренгвар дуже полюбилася господарям.  Шенборни вже ні на мить не хотіли більше покидати цього місця,  тож було вирішено звести постійну резиденцію. Місце для розміщення замку вибрали настільки вдало, що навіть не було потреби змінювати довколишній ландшафт. У розбитому поруч парку росте безліч рідкісних видів рослин: самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук, італійська гліцинія, сріблястий клен, оцетове дерево та інші.

Наприкінці XIX століття завдяки графу Ервіну-Фрідріху фон Шенборну-Бухгейму, який залучив до проектування та будівництва споруди архітектора Грессерсона – майстра архітектурної стилізації, місце дерев’яного мисливського будиночка зайняв вишуканий палац. За п’ять років (1890–1895) у природний ландшафт було гармонійно вписано двоповерхову споруду з церквою-каплицею та чотириповерховою вежею з годинником. 

Казковий вигляд споруди – данина модному наприкінці XIX ст. стилю "неоромантизм". Архітектори ніби дійсно прагнули відтворити в реальності казкові палаци, поєднуючи елементи готичної та романської архітектури. Найбільшим досягненням архітектора є побудова замку за астрологічним принципом. Найперше – у замку 365 вікон, як днів у році. І одне замуроване віконце в якості додаткового дня у високосному році; 52 кімнати – саме така кількість тижнів у році; 12 вхідних дверей, відповідно до місяців. У замку чотири вежі, що відповідає чотирьом порам року. Одна з веж сповіщає про кожну пройдену годину за допомогою дзвону. 

Каплиця, що розміщена на другому поверсі, прикрашена вітражами зі сценами на біблійську тематику. На верхівці даху з яскравої червоної черепиці можна розгледіти флюгер з вибитою датою будівництва замку – 1890 рік. Стіни будівлі оздоблені численними барельєфами, античними сценами та родинним гербом Шенборнів – коронованим левом на фоні гори з трьома вершинами. 

В середині замку збереглися оригінальними камін та люстра з червоного дерева. Вона доволі чудернацька, бо має вигляд жінки на оленячих рогах. Що вона символізує, достеменно важко сказати. Скоріш захоплення графа жінками, полюванням та риболовлею. Однак навколо цієї люстри "навилося" вже кілька легенд. Так, до прикладу, за словами історика Василя Копинця, ходять перекази про ревнивого графа Шенборна, який постійно перевіряв на вірність свою дружину. Навіть коли він ходив на полювання, то не міг нічого вполювати, бо всі думки його були зайняті дружиною.

Але якось пощастило графу, він зустрів у лісі місцеву ворожку. Вона побачила графа і каже: щоб ти переконався у вірності своєї дружини, треба, щоб вона спустилася з Соколових скель. А це десь 30-метрова скельна стіна навпроти палацу, на протилежному березі річки Латориці. Граф Шенборн перейшов із дружиною через річку і змусив її спуститися вниз скелею. Якщо графиня спуститься, то підтвердить, що ніколи не зраджувала свого чоловіка. І графиня сміливо почала спускатися. Легенда свідчить, що вона спустилася вниз, але одразу покинула чоловіка, який піддав її життя такому випробовуванню. Розповідають, що після смерті графині її привид – жінки у чорному вбранні – з’явився у палаці.

А є ще легенда, що перший господар палацу — граф Ервін Фрідріх — мав молоду і красиву дружину Франціску. Родина переважно мешкала у Відні, а до Чинадієва навідувалась лишень на полювання. Поки чоловіки ганяли по лісу диких кабанів, графиня сумувала в чотирьох стінах. Сумувала, аж поки по сусідству не став на постій гусарський полк. Якось Ервін Фрідріх передчасно повернувся з полювання і застав свою благовірну у палких обіймах молодого гусарського полковника. Офіцера розлючений господар наказав втопити у ставку, а ось дружину і пальцем не чіпав — далося взнаки графське виховання. Щоправда, він замовив люстру із рогами та фігурою своєї дружини. Цей символ невірності висів у подружній спальні, як постійне нагадування про похід "наліво".

Містичну історію розповідають і про одну з кімнат в палаці, яку, правда, ніхто не бачив, але яка все одно має лиху славу. Начебто дехто з працівників знає, де вона розташована, але не каже, щоб не накликати на себе графське прокляття. Це кімната, у якій одного разу знайшли мертвого графа та записку "Можна володіти великими грішми, але не мати від них ніякої користі..."

Легенди гарні і додавати до них ще якісь таємничі і пікантні подробиці – "святе" діло як місцевих жителів, так і "чорних" гідів. 

Озеро-мапа, Джерело молодості та Скеля кохання

Багату на рослинність природу Шенборни вирішили облагородити та ще більше збагатити. Тому навколо палацу на площі 38 га у 1848 році був закладений сад-дендрарій. Його окрасою є рукотворне озеро з будиночком для лебедів посередині парку та екзотичні рослини, привезені з усіх куточків планети. Як і архітектурна композиція замку, озеро має символічне значення: його обриси відтворюють мапу тогочасної Австро-Угорської імперії. Щоправда, сьогодні її навряд чи можна побачити. Та це відвідувачів не засмучує: багатьом озеро нагадує серце, що також непогано для переповідань про загадкову водойму, в якій, за однією із легенд, граф утопив дружину. 

Серед рослин, що тішать око, можна зустріти улюбленицю всіх відвідувачів – японську сакуру, рожевий бук, японські вишні та айву, оцтове дерево, італійські гліцинії, кірказони, самшит, веймутову сосну, канадську ялину. На 19 га розмістився англійський сад, що зберігає елементи дикої природи. А її жителі – дерев'яні скульптури ведмедів та оленів. Прогулюючись цим дивовижним парком, важко оминути Джерело краси – подейкують, що його цілюща вода дарує молодість і здоров'я. Джерело, звісно ж, також має свою легенду.

Начебто колись поруч мешкали дід і баба. Одного разу баба пішла в ліс за хмизом. Коли в’язанка була готова, старенька захотіла пити і невдовзі побачила джерело. Напившись, відчула, що її ноша стала набагато легша. А, вмившись,  не впізнала себе у відображенні: з поверхні води на неї дивилась гарна молодиця. Переповнена радістю вона прибігла додому та випровадила діда омолоджуватись. Старий пішов і пропав. Під вечір жінка захвилювалась та вирушила шукати чоловіка. Коли вона підійшла до джерела, то побачила там заплакане немовля. Трохи дід перестарався. 

Місцеві кажуть, що це трохи перебільшено, але в легенді є більше правди, аніж видумки, бо джерело дійсно з мінеральною водою, насиченою корисними речовинами. Мінерали, що наповнюють воду, при регулярному вживанні здатні привести до порядку кровоносну та сечогінну системи, а також нормалізувати систему травлення. Тому до Джерела краси принадились не тільки туристи, але й аматори санаторного відпочинку, які приїздять до цих країв покращити власне здоров’я. 

До Скелі кохання, з якої видно три замки, треба підніматися буковими схилами серед вкритих зеленим мохом валунів. Саме ця скеля і є воротами до долини, де розташоване місто Мукачево, вхід до якої і охороняв перший з трьох замків – замок Сент-Міклош. Це єдиний рівнинний замок Закарпаття, що зберігся до наших днів і єдиний в Україні, що належить приватній особі – художнику Йосипу Бартошу. Далі, за пагорбами над селом Чинадієво, видніється Мукачівський замок Паланок – найпотужніший замок середньовічної Європи. Про його надійність говорить те, що у 1805 році в ньому навіть зберігали найціннішу реліквію Угорського королівства – корону першого угорського короля Іштвана Святого. 

У руках Шенборнів замок перебував до 1944 року. З 1945-го прилаторичні ліси та маєтки перейшли у власність держави. Так закінчилася доба династії Шенборнів на Закарпатті. Їхній мисливський замок із 1946 року став санаторієм "Карпати", з’явилися три нові спальні корпуси.Наприкінці 1950‑х заклад відвідав Микита Хрущов, який наказав перепрофілювати його у санаторій із серцево-судинною "спеціалізацією",  нині функціонують і реабілітаційне відділення для постінфарктних хворих, відділення патології вагітності жінок. Частину інтер’єру палацу (меблі, інші коштовні речі) передали до фондів Ужгородського краєзнавчого музею.

У 1964 році тут зупинявся американський художник Роквелл Кент. Під впливом місцевих краєвидів митець заявив, що "не можна жити у Закарпатті і не бути художником".

У 1990-х роках графиня Крістіана фон Шенборн-Бухгейм, друга дружина Георга-Ервіна, вперше відвідала Мукачево. Вона розповідала, що перед смертю чоловік просив її відвідати Закарпаття, надавати краю посильну допомогу. І Крістіана фон Шенборн-Бухгейм виконала його волю. Їй у 1997-му за благодійницьку діяльність присвоїли звання "Почесний громадянин Мукачева". 

Як доїхати

Село Карпати розташоване в 17 км від Мукачева, доїхати можна на поїзді в напрямку Ужгорода, зокрема електричкою "Львів – Мукачево" або "Львів – Ужгород" до зупинки "Санаторій Карпати". Автомобілем – по трасі "Київ – Чоп" до села Карпати, не доїжджаючи до Мукачева 25 км. GPS координати: 48°31'28" пн. ш.; 22°52'23" сх. д.