Віктор Фокша : «Вікно в Європу…»

Закарпатська обласна організація партії «Справедливість» висунула члена Національної спілки журналістів України, директора творчого об’єднання програм телебачення і радіо для національних меншин телерадіокомпанії "Тиса-1" Віктора Івановича Фокшу, кандидатом у депутати Закарпатської обласної ради від м.Ужгород.

Пропонуємо читачам актуальне інтерв’ю з відомою та цікавою людиною.

- Пане Фокша! Вами віддано чимало років журналістській діяльності на телебаченні та радіо. Ви користуєтесь повагою та авторитетом, Вас знають в Закарпатській області, в Україні, а також і за межами нашої держави за Ваші теле- і радіопрограми, за корисні справи. Що спонукало Вас обрати для себе таку специфічну, на мій погляд, професію?
- Ця професія приваблює своєю різноманітністю, непередбачуваністю, неординарністю. Вона кличе у відрядження, засмоктує у небезпечні розслідування, пошуку нового і несподіваного.
Тележурналіст - одне з яскравих професій на телебаченні, але для мене популярність журналіста не є найважливішим питанням. Важливим є те з чим він виходить до своїх телеглядачів. Яку цікаву тему порушує у своїх програмах. Чи це стосуватиметься повсякденних проблем села, міста, області, країни в цілому, чи це буде передача на тему освіти, здоров’я, релігії або розважальна програма. Приміром, музична телепрограма, пригадую недалеке минуле, коли щонеділі готував і вів телепрограму „Вітаємо піснею”. Ця програма набула популярності, на неї чекають наші телеглядачі. Адже, саме пісня, за словами наших дописувачів, приносить радість кожній людині, у кожну оселю, вона сприяє гарному настрою, створює святкову атмосферу кожному з нас. Пісня є «ліками» нашої душі. Телебачення й тепер відіграє свою роль найпопулярнішої форми спільного проведення часу наших глядачів.
Це, що стосується підготовки та ведення мною програм державною мовою. Але ж на мої програми соціально-культурного характеру чекали і продовжують чекати телеглядачі нашої області й румунського походження. Колись, у минулому 1982 році, я вперше потрапив до Закарпатського обласного комітету телебачення і радіомовлення в якості позаштатного кореспондента, а в 1985 році обіймав посаду редактора. У 1997 році дійшов до головного редактора редакції програм румунською мовою. У цьому ж році, розпорядженням долі, я перейшов працювати в Міністерство закордонних справ України, а згодом у довготривале закордонне дипломатичне відрядження.
- Пане Вікторе! Про Вас говорять, що Ви сумлінний, ініціативний та наполегливий. Ви вмієте доводити справи до кінця. Під час Вашого дипломатичного перебування за кордоном здійснили чимало корисних справ для двосторонніх українсько-румунських відносин, перш-за-все, культурного та гуманітарного співробітництва.

Важливим питанням у нашому житті є й добрі відносини з сусідами. Саме вони впізнають один одного через культурні надбання. Разом з моїми колегами сприяв перебуванню в Румунії українських талановитих артистів, композиторів, поетів і письменників, фотохудожників. Було організовано в Бухаресті сольний концерт Лауреата Національної премії імені Т.Шевченка, народного артиста України Василя Зінкевича. Надав необхідне сприяння для організації власної виставки фоторобіт у м.Орадя (Румунія) нашому ужгородцю, фотохудожнику Володимиру Балезі, який є відомий в Україні та за її межами, а також не менш відомого фотохудожника з м.Рівне Сергія Бусленка. Допомагав і сприяв в організації свята української культури у різних населених пунктах Румунії за участю Лауреата Національної премії імені Т.Шевченка, поета-пісняра Михайла Ткача, співучих і талановитих артистів із Закарпатської області - народної артистки України Марії Зубанич, заслуженої артистки України Оксани Ільницької, самодіяльного народного ансамблю "Красія", члена Національної спілки письменників України, поета Василя Кухти та інших діячів культури і мистецтва, які знайомили румунську та українську громади з Шевченковим словом і українською культурою. Доклав чималих зусиль для відновлення у 1999 році пам’ятника Тарасу Шевченку у м. Бухарест (Румунія), який у 1993 р. був зруйнований вандалами. Брав безпосередню участь у реалізації проекту встановлення 1 липня 2009 року пам’ятника-погруддя великому Кобзареві в м.Сату Маре (Румунія). Про цю важливу подію для українців Румунії було підготовлено телепрограму "В сім"ї вольній, новій...".
По завершенні дипломатичної місії, знов доля спонукала мене і я повертаюсь до моєї журналістської діяльності. І сьогодні, у якості директора творчого об’єднання програм ТБ і радіо для національних меншин Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії „Тиса-1” плідно готую з моїми колегами телевізійний та радіопродукт угорською, румунською, словацькою, німецькою, русинською, російською та ромською мовами.
Готую телерадіопрограми на релігійну тему. Пригадується одна з програм про Грушевський монастир, який знаходиться в Тячівському районі.
Будуючи тут нову церкву, святі отці натрапили на залишки старого монастиря та рештки кісток давніх людей. Мало хто знає, що у селі Грушево знаходиться найдавніша пам’ятка центру православ’я не лише нашого краю, а й майже всієї Західної України.
Святі отці кажуть, що старий храм – історична пам’ятка Х-го століття. Дещо іншої думки закарпатські та львівські археологи. У цьому монастирі була надрукована перша православна книга.
Продовжує творчо висвітлювати у своїх теле- та радіопрограмах, стан і життя української національної меншини Румунії.
Маю нагоду сказати також кілька слів про важливу пожію, яка нещодавно відбулась у нашому краї. Вже стало традицією організовувати міжнародний фестиваль телерадіопрограм для національних меншин „Мій рідний край, який проходитиме вже 12-й рік поспіль у нашому мальовничому Закарпатті.
Чимало конкурсних телерадіопрограм надійшло на цей фестиваль.
Окрім журналістів з України у фестивалі брали активну участь і представники електорних ЗМІ понад 11 країн Європи, які у своїх конкурсних програмах, фільмах розповідали про життя, традиції, побут та культурні надбання, особливості взаємин національних меншин. А ще фестиваль вчить журналістів, як майстерно та максимально достовірно розповідати про такого роду подій.
Закарпаття обрали місцем проведення такого заходу через те, що в області живуть представники понад сотні національностей. Не випадково ООН вбачає у Закарпатті унікальну модель "мирного співжиття різних національних меншин".
Кожного року під час фестивалю відзначається день культури однієї з наших сусідніх країн. Цьогоріч, 17 вересня, відзначили День румунської культури
Мова преси універсальна і журналісти постійно доводять своїми творчими доробками, що вміють нею користуватися. У програмах телебачення і радіо, які представляються на фестиваль, їх автори прагнуть показати процес етнічної спільності, їх внесок у розквіт держави. Різними мовами звучать програми, фільми. Про різні людські долі розповідають журналісти та спільним є любов до рідного краю, до рідної мови, до маленької батьківщини, до тієї країни де народився і виріс.
Проблеми збереження національної ідентичності у сфері гуманітарного розвитку - актуальні для кожної країни світу. Особливо до цього спонукає глобалізація, яка є явищем світового масштабу. Навчитися жити у мирі, спільно з усіма, однак не втратити унікальності країн, народів, етносів, прагнення через діалог цивілізацій віднайти елементи важливі для власного зросту, а потім духовного єднання з іншими, є дуже важливими для самоствердження кожної нації.

- Пане Фокша! Що на Вашу думку мав би робити депутат, обраний народом?

Що стосується мене, то набутий великий досвід закордонної дипломатичної, а також журналістської роботи надає мені право думати, якщо ужгородці довірять мені, представляти їх у Закарпатській обласній раді, то на своєму рівні вирішуватиму проблеми розвитку місцевого самоврядування, громадського контролю над владою та подолання корупції, покращення ситуації в соціальній сфері (освіта, культура, соціальний захист – житло, медицина, екологія), покращення ситуації в комунальній сфері (покращення надання комунальних послуг, пільги на комунальні послуги, покращення стану доріг, житлових будівель, впорядкування транспортного руху), реформування ЖКГ, ефективне використання майна, земельних ресурсів, бюджетних коштів тощо.

- Є чимало проблем у галузях освіти, охорони здоров’я, культури. Я не говорю вже про житлово-комунальні питання.

Здоровий спосіб життя – це також одне з основних моїх переконань. Культура, освіта та здоровий спосіб життя – три складові, без яких наше суспільство не може існувати.
Звичайно ж, пильну увагу звертатиму на проблеми освіти, здоров’я та культуру. Зрозуміло, що спробую вирішувати у своєму окрузі локальні проблеми. Не потрібно перетягувати ковдру, а потрібно бути рішучим, усувати ці питання, які не зрушувались з місця багато років. Скажімо, у галузі житлово-комунального господарства я виступаю за те, щоб роз’яснювати людям значення об’єднання власників багатоквартирних будинків, щоб ужгородці починали розуміти і створювали їх. І, щоб самі люди забирали у свої руки обслуговування власного житла, як це робиться в Західній і Східній Європі, та й подекуди в Україні. Якість надання послуг з боку ЖКГ не відповідає сьогоднішнім вимогам.

- Населення Ужгорода ділиться на багатих і бідних.

В Ужгороді мене вражає і соціальна несправедливість. На жаль, прірва, що існує між дуже багатими і дуже бідними людьми. А де ота „золота” середина? Одні можуть собі дозволити усе. Інші - задовольняються залишками. Бідних можна "завоювати" за дрібні подарунки, за копійки. А мужності і сили протистояти підкупу вистачає не всім. У нашому гарному та древньому місті, вважаю, такого не повинно бути. Погоджуюсь з ідеєю: "В багатій державі, усі живуть заможно".

- Багато людей каже, що Ужгород втрачає свою привабливість…

За Ужгород болить душа - я бачу, як наше місто змінюється, на жаль, не в кращий бік. Засміченість міста, особливо його центральної частини, стало однією з головних проблем за останні роки. Купи всякого непотребу, які не прибираються місяцями, а лише зростають та переповнюють смітники. Жахають ужгородців і гостей міста своєю неохайністю забруднені набережні. Наприклад, на Київській набережній не вистачає елементарних лавочок, відсутнє освітлення, не прибирається своєчасно. Вважаю, що Ужгород, який є столицею Закарпаття, що знаходиться на кордоні чотирьох країн Європейського Союзу, не повинен виглядати так, як виглядає він тепер. Я йду у депутати обласної ради, щоб разом з моїми колегами перетворити наш Ужгород на належний йому європейський рівень, щоб жити в якому кожен мав би за велику честь. Я буду лобіювати інтереси моїх виборців, не створювати бюрократію, хабарництво, а зобов’язати тих, хто повинен забезпечити елементарні умови життя для мешканців обласного центру, які є громадянами України. В цьому допоможете мені ви - мої шановні виборці. Разом будемо розбудовувати наше рідне місто.
Я вважаю, що кожен, хто приходить в депутатський корпус Закарпатської обласної ради чи міської ради, повинен займатись тим, що сьогодні найголовніше для його міста. Виборці знають дуже добре усі проблеми, з якими вони стикаються. Я буду працювати над питаннями, які життєво важливі для ужгородців та й для області в цілому. Навіть якщо доведеться все почати з чистого аркушу. Депутат повинен розглядати будь-яке звернення свого виборця. Для мене, наприклад, він є найголовнішим, адже я отримаю від нього його довіру. Скільки можна зраджувати нашим виборцям? Чому кандидати в депутати надзвичайно активні лише тоді, коли їм потрібен голос виборця, а згодом забувають про нього?
Не був і ніколи не буду згоден з такою негативною позицією.
У моїй журналістській практиці відбувається така ж ситуація як і між виборцем і депутатом. Телеглядач або радіослухач, коли втратив будь-які надії та вже не має до кого звертатись зі своїми проблемами, шукає їх вирішення у журналістів. Останні ж звертаються до різних інстанцій, в тому числі й до депутатів, для усунення проблем глядача - жителя обласного центру. Але є різниця. Журналіст доводить справу до кінця. Таким повинен бути й депутат. Маючи таке повноваження мені легше буде усувати назрілі проблеми. Вирішив якесь питання - повідомив виборцеві! Бо він чекає від обранців на рішучі дії, захистити його від бюрократів, принижень і марної трати часу.
Вважаю, що депутати Закарпатської обласної ради повинні працювати на виконання невідкладних болючих питань міста і тоді буде результат, інакше пройдуть ще чотири роки, а кінця міських проблем ніколи не буде видно.
31 жовтня 2010 року всі ми знову прийдемо на виборчі дільниці, щоб виконати свій громадянський обов’язок. Тому дуже важливо зробити правильний вибір, не піддатись на облесливі обіцянки, заманливі пропозиції як партій, так і окремих кандидатів, які ще нічим не прислужились громаді або скомпрометували себе в минулому.

Взяла інтерв"ю Тетяна Горянка