ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Закарпатські автошляхи ведуть на ...цвинтар

    22 січня 2021 п'ятниця
    На Закарпатті на узбіччі доріг знаходиться близько 300 поминальних об'єктів — хрестів та пам'ятників

    Узбіччя доріг Закарпатської області всіяні хрестами та пам'ятниками. Картина й справді моторошна. Немає, мабуть, жодної людини, котра б спокійно ставилася до цього. Споглядати ритуальні знаки особливо неприємно водіям, хоч і багато хто з них уже не реагує на чорні хрести, вінки, свічки, що горять. Когось ці символи дисциплінують, інших — дратують.

    Звідки пішла «мода» на встановлення хрестів та пам'ятників загиблим на місці ДТП? Звичай позначати місце загибелі окремої людини в Україні зберігся з давніх часів. Там, де смерть застала хлопця, висаджували дуба, барвінок або чорнобривці, чи просто кидали дубові гілочки. Якщо трагічно обривалось життя дівчини, то садили кущ калини чи позначали те місце ромашками або любистком.
    Нині важко достеменно сказати, чи доцільно ставити хрести у місцях, де загинули люди. Бо ця тема не така вже проста — морально-етична, дуже делікатна і болюча. Особливо болісною вона є для родичів, у котрих аварія забрала сина чи доньку, батьків, сестер, братів...
    З іншого боку, не менш морально страждають від ритуальних знаків і ті, хто не має до них жодного відношення. В Ужгороді, на перехресті вулиць Грушевського і Заньковецької, кілька років тому в дерево врізався мотоцикліст. Від отриманих травм молодий чоловік помер на місці трагедії. Невдовзі біля багатоповерхівки з'явилася свіжа могилка, хрест. Упродовж двох років щодня до неї навідувалася старенька жінка. Це була мама загиблого. Біля могили сумувала, плакала. Але дуже ретельно її доглядала: вищипувала траву, руками перетрушувала землю, навіть посадила квіти і майже щодня запалювала свічки. Реакція у мешканців багатоповерхівки була різною. Хтось жалів стареньку, хтось робив їй зауваження. Але страх, депресію завжди відчували ті, хто жив на нижніх поверхах. Не дивно, адже скільки разів ці люди дивилися у вікно, а там - як на цвинтарі: чорний хрест, могила...Нині вже на тому місці ніщо не нагадує про смерть, бо хрест демонтували, а символічну могилу розрівняли.
    Живим психологічно важко сприймати придорожні хрести. Але вони як нагадування нам про одне: треба бути обережним, коли їдеш за кермом автівки, уважно переходити дорогу і, найголовніше, у встановлених місцях.
    В УДАІ УМ ВС України в Закарпатській області вважають, що встановлення хреста на узбіччі автодороги принаймні неетично. Адже там - пилюка, бруд та каміння з-під коліс автотранспорту. Крім того, в разі реконструкції автодороги чи її розширення ритуальні знаки доводиться зносити.
    Керівник відділу організації дорожнього руху УДАІ УМВС України в Закарпатській області Іван Драгула розповідає, що на узбіччі наших доріг знаходиться близько 300 поминальних об'єктів — хрестів та пам'ятників. З них уже перенесено - 248. Проблем з ними виникає чимало, зауважує Іван Драгула. Демонтувати ці об'єкти не маємо права, а тільки переносити. Це питання з родичами загиблих ніхто не узгоджує, бо останніх не просто знайти. А коли й знаходять, то реакції майже ніякої.
    — Ось і недавно між населеними пунктами Нижнє Солотвино і Середнє на Ужгородщині трапилася ДТП. У ній загинули люди. Ми просили родичів, щоб ті не встановлювали хрест, але нашим проханням вони знехтували, — каже мій співрозмовник.
    Позиція церкви у цьому делікатному питанні має особливе значення. Священнослужитель Покровської церкви у м.Ужгород, отець Віктор пояснює, що церква схвалює тільки той хрест, що стоїть на могилі. За Біблією, під час другого пришестя Христа всі покійні воскреснуть і візьмуть у руки саме той хрест, який стоїть на їхній могилі. Тому на місці смерті ставити ритуальні знаки не варто.
    Провідний спеціаліст-психолог УМЦССС ДМ Світлана Хоркава каже, що позбавити наші дороги від жалобних вінків досить складно. Бо людей важко переконати, що пам'ять має бути в їхніх серцях.
    - Розумію, що морально важко змиритися зі смертю близької людини за обставин ДТП, — продовжує Світлана Іванівна. - Але, якщо.кожні кілька сотень метрів на дорозі зустрічаємо цвинтар, теж реагуємо відповідно: жахаємося, зникає настрій, може виникнути депресія. Можливо, водіїв ці придорожні кладовища стримують від перевищення швидкості. Але це все — справа індивідуальна.
    Та пам'ятаймо, що місце, де загинула людина, не є місцем її спочинку, а тільки — смерті. Тому створювати там меморіали не варто.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору