Дороги висот закарпатця Миколи Москаля

Він ішов дорогою... Вона ж бігла за плечима, звивалася. Думки і спогади наздоганяли його, примушували вертатись у далекі юнацькі роки.
Тоді, ступивши на звивистий шлях, вперше подався із с. Грушово з Тячівщини в далекий Узбекистан, а потім була Тюмень. Тоді й обрав одну із тисячі доріг, яка повела у незвідане, цікаве...

Микола МОСКАЛЬ.

Микола добре усвідомлював, що надія — тільки на удачу і на свої руки... Та ще уперту невгамовність. Тому й пройшов він школу життя без протекції! А ще наснажувала безмежна любов до людей і життя.

... Ось збігає путь на знайомий пагорб, звідки рукою подати до рідного села. Та це потім... Дорога ж вигинає боки над крутими берегами бистрини, далі легко пурхає вниз-вверх, зблискує дорожніми знаками. Раптом кидає до ніг уквітчану долину, заводить у похмурий ліс... Манить, здається, грається з тобою... Та він, Микола Михайлович Москаль, нині досвідчений і шанований, впевнено тримає кермо автомобіля, долає знаковий 60-й кілометр життя. Не збавляючи газу, бере крутий поворот, а далі... знов чиста дорога... У його голубих очах та на кучерявому по-юнацьки волоссі відблиск сонця. На обличчі тепла усмішка — видно, згадав про кохану дружину і красуню-доньку...

І зараз у нього найважливіше завдання — дорога, безпека і надійність. Адже, це артерії життя! Скільки вже їх прокладено! Через річки, болота, гори. А скільки прокладено доріг і мостів до людських сердець! І тут Микола Михайлович мудрий і знаючий професіонал, чуйний та милосердний. Хоч він скромний, але сильний і вольовий проти нахабства, легковажності. Працьовитий

до нестями, винахідливий, ніколи не опускає рук, на це він не має морального права.

Вимогливість, відповідальність, принциповість... Як без них? А глибоко у душі — ніжність, закоханість життєствердна. Чи не тому його люблять дерева у власному саду, бджоли, квіти і всяка живність на обійсті?

Сьогодні Микола Михайлович знову в дорозі, як козак Мамай: пильнує, чи не розставить пані Природа пастки — обвали, зсуви, повені в помсту за нерозумне наше ґаздування. Тому Микола Михайлович ставиться до неї з тотемістичною повагою і віддає данину — долає карпатські вершини: Піп Івана, Говерлу, Чорногорута інші висоти.

Дорога мчить вперед і ніколи не закінчується, вона просто ділить наше з вами життя на окремі етапи. Та не всі знають, що дорога теж має пам'ять, в яку вкарбовує імена таких, як наш шанований ювіляр — Микола Москаль, директор ДП «Закарпатський облавтодор».

У ці дні він приймає щирі вгтання від численної родини, колег, друзів, сусідів. І всі ми, хто його добре знає, радіємо за нього, бо він ще такий молодий, бадьорий і готовий подолати не один висотник і посадити новий сад для усіх нас.

З ювілеєм, Миколо Михайловичу!