Михайло ГУРКА: “У ЗАБОБОНИ НЕ ВІРЮ”

В окремих поєдинках у першій лізі Михайло був справжнім лідером ФК “Закарпаття”. Він вміє “завести” гравців, віддати передачу там, де потрібно, та й штрафні у його виконанні — завжди небезпека для воротаря. Успішно продовжує демонструвати ці якості й у вищому дивізіоні 14-го чемпіонату України. Тож, гадаю, розмова з ним буде цікавою для багатьох убо-лівальників ужгородської команди.

— Михайле, розкажи, де почав освоювати футбольні ази і хто був першим тренером?

— У 7 років батько привів мене до футбольної школи “Карпат”. Першим тренером був Ходукін, потім, до кінця 11-го класу, нас тренував Ігор Артемович. Далі потрапив у професійний футбол. Подобається мені ця робота, і цим все сказано.

— Де розпочав виступи як професіонал?

— Перша організована команда — ФК “ЛАЗ” (Львів), яка грала на першість міста. Згодом ми вийшли в колективи фізкультури, і вже звідти, в 19 років, підписав свій перший контракт на один рік з львівськими “Карпатами”. Після “Карпат” провів півтора року в ФК “Львів”, три роки захищав кольори полтавської “Ворскли”, на такий же термін знову повернувся до “Карпат”, і ось тепер уже півтора року граю за ужгородський ФК “Закарпаття”.

— В якій із команд найбільше розкрив свій потенціал?

— Гадаю, в “Закарпатті” відіграв найкращий сезон, розкрився тут повністю як футболіст. Уже маю якийсь досвід, а з досвідом приходить і майстерність. Але, все ж, у складі ужгородської команди ще найкращі свої матчі не зіграв — вони попереду.

— Раніше ти грав у центрі поля на позиції плеймейкера, зараз змістився на лівий фланг. З чим пов’язана зміна амплуа?

— Футболіст має бути універсалом і грати на різних позиціях. У командах, в яких виступав, доводилося діяти на різних позиціях у півобороні — на правому фланзі, на лівому і в центрі. Для мене немає проблем, з якої ноги бити чи подавати, тож ця позиція для мене не нова.

— З ким у команді найбільше контактуєш?

— З усіма стосунки у мене нормальні, найбільше спілкуюся з львівськими футболістами — з Андрієм Сапугою, Юрієм Кудиновим. Разом їздимо додому, разом повертаємося до команди. А з Кудиновим взагалі вчилися в одному класі у львівській школі.

— Додому їздиш часто?

— Так, коли випадає вихідний, одразу їду, адже до Львова якихось три години їзди.

— “Закарпаття” — новачок вищої ліги, тож головне завдання, що стоїть перед командою, втриматися серед еліти українського футболу. На твою думку, хто буде головним конкурентом нашої команди у боротьбі за “місце під сонцем”?

— Головними нашими суперниками будуть команди, які розташувалися у турнірній таблиці нижче п’ятого місця. Можна сказати, що такі клуби, як “Динамо”, “Дніпро”, “Шахтар” і донецький “Металург”, стоять окремо, а всі інші — приблизно однакового рівня, і тому боротьба точитиметься між ними. Хто з них кращий вигляд буде мати, той і збереже місце в еліті. Гадаю, “Закарпаттю” до снаги закріпитися в десятку.

— Ти встиг тривалий час пограти у складі закарпатського колективу у першій лізі, зараз команда виступає серед клубів класом вище. Різниця відчутна?

— У першій лізі більше боротьби, біганини, домінує жорстка гра. У вищій — потрібно більше думати, ніж бігати.

— Ти вже зрілий гравець, а, як відомо, футболіст прогресує до 30 років, далі починається спад. Що робитимеш після завершення активних футбольних виступів?

— Зараз про це не думаю, поки граю. А коли відчую, що приходить той час, тоді над цим думатиму. У принципі, закінчив Львівський університет фізичної культури і спорту за спеціальністю “Тренер-викладач”, тож у перспективі можна буде піти по тренерській ниві і продовжити працювати у футболі.

— У кожного футболіста є улюблений гравець, команда, та й який чемпіонат тобі до вподоби?

— Полюбляю дивитися італійську серію “А”, іспанський примеро. З клубів подобається мадридський “Реал” і “Барселона”. З гравців — Роберто Карлос, оборонець атакувального плану, він такої ж комплекції, як і я. Спостерігаю за його діями на полі, пробую це повторити у матчах, тобто чогось у нього вчуся.

— У багатьох шанувальників гри мільйонів є свої забобони: перед матчем не голитися, на поле завжди ступати спершу правою ногою тощо. Чи є в тебе віра, що певні дії якось вплинуть на твою гру і принесуть перемогу команді?

— Не вірю в забобони, бо вірю в Бога. Якісь магічні дії не сприймаю. Виходячи на поле, молюся та накладаю хресне знамення. Коли випадає вільний час, ходжу до церкви.

— Крім футболу, маєш хобі, і взагалі, як проводиш вільний час?

— Увесь вільний час проводжу з рідними — з дружиною Оксаною і маленьким синочком Миколаєм, які зараз у Львові.

— Гравці команди полюбляють, заради сміху, робити якісь “приколи”. Столичні динамівці, наприклад, можуть відігнати зі стоянки чийсь автомобіль і казати, що його вкрали. Щось подібне є у закарпатській команді?

— Поки що такого немає, адже зараз у нас велика кількість новачків. Можливо, з часом таке й траплятиметься. А загалом колектив у нас хороший, дружній і нам до снаги вдало виступити у цьому сезоні.

[a href="http://www.ukrainianfootball.com"]Український футбол[/a]



Роман СЕНИШИН