Причини занепаду греко-католицької Церкви на Закарпатті

В наш час можна помітити стрімкий розвиток російської православної церкви на Закарпатті. В багатьох місцях будуються православні храми й монастирі. Розвиваються й поширюються також різні секти. Натомість, греко-католицька церква на Закарпатті переживає період застою. Можна було б припустити, що причиною цього були часи підпілля, коли греко-католицька церква нищилась, тим часом як православна розвивалась. Однак, з підпілля греко-католики вийшли вже скоро як двадцять років. Це достатній час, щоб відновлення втрат, як матеріальних так і духовних, було принаймні помітним. Щодо церкви, як будови, то відродження відбулось. А ось щодо Церкви, як Христового Тіла, то відродження не те що не відбулось, а вчинився занепад і якщо продовжуватиметься так далі, пастирі залишаться без овець. У часи підпілля вівці були без пастирів, а зараз навпаки. Яка причина такого явища? У закарпатській інтернет-газеті Репортер, 9 лютого цього року було опубліковано статтю під заголовком „Из стории православного движения на Закарпатье". У ній автор подає, що наприкінці XIX початку XX ст., немаловажною причиною розвитку Православ'я на Закарпатті, була політика Угорщини, скерована на мадяризацію місцевого українського населення. Для реалізації своїх планів, угорська влада використовувала вище духовенство греко-католицької Церкви. Мукачівські єпископи були прихильниками угорської національної політики і намагалися привести у виконання всі накази імперського центру, такі як, наприклад, введення нового календаря, заміна кирилиці латиницею і тому подібне. Інтелігенція і духовенство, які здобули освіту завдяки угорській владі, змінювали прізвища і втрачали зв'язок з простим селянством. Священики удома розмовляли по-угорськи, читали лише угорські книги і журнали. Вони погано виконували свої обов'язки духовних пастирів, були користолюбні і чванливі. Введення навчання на угорській мові в народних і церковних школах і мадяризація церковного обряду стали одними з важливих причин переходу закарпатців на православ'я1. У іншій статті „К истории православного движения в закарпатском селе Великие Лучки", що була опублікована у тій же газеті 20.07.2009 р., автор подає, що секретар Берегівського жупана Орест Сабов у 1903 році, серед причин православного руху в регіоні назвав те, що греко-католицькі священики виділилися в окрему касту, яка не знає, як підійти ні до народу, ні до суспільства, живе і діє без мети і призначення; більшість учнів йдуть вчитися на священика без покликання і без почуття обов'язку; свою посаду майже кожен священик часто вважає засобом для прожитку, за допомогою якого можна добре і з вигодою для себе жити; релігійність народу і обряди використовує лише для того, щоб мати з цього матеріальну вигоду і забезпечити собі хороші доходи2. З цього ми можемо зробити висновок, що причинами занепаду греко-католицької церкви на Закарпатті у ті часи, була мадяризація духовенства та низький рівень духовенства. Причинами занепаду греко-католицької церкви на Закарпатті в наш час, є ті самі, що й у минулому - мадяризація та низький рівень духовенства. І тією особою, яка дбає про саме такий стан Церкви - Христового Тіла, є слуга Великої Мадярщини - Кир Мілан Шашік. Прикро це стверджувати, але на це вказують факти, що мадяризація, як до підпілля так і в наш час, наче рак точить живий організм Христової Церкви на Закарпатті. І що найболючіше - це робиться за сприянням місцевого церковного Ієрарха, який висвячує на священиків лише тих осіб, хто дасть клятву, що не служитиме українському народові. Немаловажною причиною занепаду Мукачівської єпархії є також вживання у богослужіннях старослов'янської мови. Ця мова мертва і її не розуміє не лише середнє та молоде покоління, але також й дяки, що видають себе знавцями цієї мови. Більше того, навіть духовенство, яке висловлюється за те, щоб у богослужіннях вживати лише старослов'янську мову, її не знає. Якщо ж йдеться про місцевого єпископа, то Його Преосвященство, можна сказати, змушує вживати цю мову у богослужіннях, тим самим відбиваючи людей від Церкви. Між собою ми розмовляємо зрозумілою для обидвох сторін мовою. Чому ж тоді з Богом нас змушують розмовляти мовою, яка лише віддаляє нас від Нього, а не зближує? Хіба Богові приємно чути від нас молитви, яких ми самі не розуміємо? Це саме стосується й церковнослов'янських напівів. Неодноразово можна було почути від духовенства Мукачівської єпархії на чолі з її Ієрархом, що це наші традиційні напіви і ми мусимо їх берегти. Якщо йдеться про окреслення „наші", то в який спосіб вони могли такими стати, якщо в часах, коли вони були укладені, жителі Закарпаття не могли купити собі хліба, якщо не звернулись до продавця по-угорськи? У ті часи нічого не було нашого. Хіба талановиті люди того часу, могли укласти собі „свої" напіви? Списання богослужбового співу було доручено професору музики й церковного співу при дяківсько-вчительській семінарії о. Івану Бокшаю. Усталити церковний спів у Мукачівській єпархії постановив єпископ Фірцак, на доручення єпархіального синоду, який відбувся у м. Ужгороді 1903 р.3 У тому ж самому році, мадяри арештували ініціаторів православ'я у с. Іза. Причиною руху за православ'я, був змадяризований душпастир о. Андрій АзарІя, який стидався свого українського походження й мови і тому завів у селі мадярську школу на місце української. На початку 1904 року, у Марамороському Сиготі відбувся суд над простими селянами, які виступили проти мадяризації; засудили їх „за зраду держави"4. На основі цих подій важко ствердити, що спів був укладений український. Все вказує на те, що він радше мадярський. І в наші часи, в Україні нам кажуть, нас навіть примушують виражати віру в Бога цим змадяризованим співом. Це саме стосується й Папського гімну „Де Петра свята могила", яку Кир Мілан Шашік зобов'язує співати усіх вірників Мукачівської єпархії, при чому, забороняє вживати будь-які відхилення від т.зв. традиційної форми цього гімну: „Где Петра свята могила. Там звучить молитва мила, Із различних родов людей, Боже хрань Святаго Отця, Христова намісника". А ця традиційна форма гімну, була укладена професором о. Іваном Кизаком у Будапешті під час Євхаристійного конгресу у 1938 р. Ніде інде ця пісня не співалася, лише там, наче 6 могила святого Петра була у Мадярщині, притягаючи українців прийти до неї й вклонитися їй. Навіть сама Ґайдудороґська єпархія була створена з метою „перемішати українське й румунське населення з мадярським, наставляти в провід таких ієрархій єпископів-патріотів, щоб прискорити мадярщення меншин"5 У мадяризації українців Закарпаття, немалу роль відігравав Маріяповчанський монастир. Спочатку він був місцем щирої молитви й чудесних оздоровлень, однак згодом перетворився на середник політичного впливу. Угорський уряд старанно використовував у своїх цілях велику кількість паломників з Закарпаття до Чудотворної Ікони Божої Матері. З огляду на те, що після війни Маріяповч опинився поза кордонами Закарпаття, стараннями оо. Василіян, Папа Пій XI, подарував їм старовинну Ікону Божої Матері (з 1453 р.), яку Владика Ґебей торжественно інтронізував у Василіянському монастирі св. Миколая у м. Мукачеві 27 червня 1926 року. І важливо звернути увагу, що ікона була подарована Василіянам до Мукачева не тому, що до Маіяповчі не було вже доступу, а власне, щоб закарпатці те місце не відвідували, тому що після створення Мадярської єпархії 1912 р., змадяризовані греко-католики домагалися, щоб також Маріяповчанська парафія перейшла на мадярську мову у богослужіннях і прийняла новий календар6. Так як Василіянам не вдалося перенести Маріяповчанську ікону Божої Матері - основний мотив паломництва українців Закарпаття до Маіяповчі - а з іншого боку, хотілося покінчити з закоренілою політикою Угорщини на Закарпатті, у Мукачівському монастирі з'явилася своя Ікона. Тут хочеться згадати важкі часи переслідування Церкви - містичного тіла Христового, що неодноразово мали місце у нашій історії. Переслідування ці почалися від самого народження Ісуса Христа. В Євангелії говориться, що ледь він прийшов на нашу землю, Йосиф і Марія мусіли втікати з ним до Єгипту, бо Ірод наказав вбити дитя (Пор. Мт. 2, 13-15). Коли ж Ісус проповідував Царство Боже, юдеї хапалися за каміння, щоб його каменувати (Пор. Ів. 8, 59). І варто звернути увагу, що Ісус зазнавав переслідування не від чужих, а від своїх. Як сказав євангелист Іван: Слово „прийшло до своїх, а свої його не прийняли" (Ів. 1,11). По цьому можна ствердити, що у переслідування Церкви, головою якої є сам Ісус Христос, чималий вклад вносять її віруючі. Аналізуючи стан Христової Церкви на Закарпатті, можна зауважити, що вона й сьогодні зазнає переслідувань з середини, від своїх. І що найгірше - зазнає їх від духовенства, на чолі зі своїм Єпископом, які мали б дбати про її духовне здоров'я. Вони ж, натомість, завдають страждань Тілу Христовому, якого ми всі - як казав апостол Павло - є членами, кожний зокрема (Пор. 1 Кор. 12, 27). Внутрішнього переслідування Мукачівська єпархія зазнавала неодноразово. В історичних працях згадується, що у 17 ст. велася повна мадяризація Мукачівської єпархії7. Під час мадярської ери на Закарпатті (1939-1944), українські ченці Василіянського Чину, сильно натерпілися від своїх мадярських співбратів8. Історичні документи вказують також, що Маріяповчанська Ікона Божої Матері, кілька разів просльозилася. Без сумніву, у ті часи плакала вона не з радості, а із-за переслідування Христової Церкви та тяжкою недолею українського народу на Закарпатті, подібно як, мабуть, Марія плакала із-за переслідування Іродом дитяти Ісуса. У цьому році, за сприянням Мукачівської єпархії та фінансової підтримки Ужгородської греко-католицької Академії ім. Блаженного Теодора Ромжі, 16 лютого відбулась презентація українського видання споминів священика Степана Бендаса „П'ять років за колючим дротом", у якій автор виявляє, не скриваючи цього, расистське ставлення до українців і всього українського. При чому, ця особа була у списках Мучеників Мукачівської греко-католицької єпархії. Хоча отець Степан, як і багато йому подібних, зазнали репресій від радянської влади, але варто зауважити, що представники тодішньої влади судили їх не за служіння Христовій Церкві, а за служіння Мадярщині. Греко-католицькі священики продавали наш український народ мадярській жандармерії, зраджували його прикриваючись служінням Богові і за це понесли справедливу кару. Дивним є лише те, що теперішня церковна влада в Мукачівській єпархії висуває їх у списки блаженних, тим часом, як над тими особами вартувало б вчинити не беатифікаційний процес, а протилежний йому. У 19 ст. Угорський уряд усіма силами узявся за винищення проукраїнських священиків, за допомогою їхніх про мадярських співбратів по священстві. У 20 ст. вищезгаданий уряд винищував українську вітку отців Василіян на Закарпатті. Він депортував їх з рідного Закарпаття в Румунську Трансільванію. Зі споминів очевидців, немаловажну роль у цьому відіграли Василіяни з Угорської провінції. Політика Угорщини була підлою й підступною. Ця політика винищувала українців-патріотів, українцями-запроданцями. Нажаль, ця політика й надалі, наче хвороба, продовжує діяти також в теперішній час. Хто береже українські традиції, зазнає переслідувань від церковної ієрархії й зараз. Натомість той, хто визнає мадярські традиції нашими, той тішиться вигодами й почесними титулами. Хто визнає святими українських мучеників, той зазнає мучеництва подібно як ті, до кого вже молиться. Натомість той, хто визнає святими катів України, живе в раю, на яке не заслужив, кому місце у протилежному середовищі. Сумний стан й Ужгородської духовної академії ім. Теодора Ромжі. На основі політики місцевої церковної ієрархії, важко припустити, що майбутніх священиків у семінарії виховують в дусі служіння українському народові. Духовна академія й надалі змадяризована та заражена політикою й духом користолюбства. Про це свідчить рівень духовенства у Мукачівській єпархії. Щодо греко-католицької Церкви на Закарпатті, нам залишається лише вірити у Христові слова: „Пекельні ворота її не подолають" (Мт. 16, 18). Адже сили, що діють у нашій Церкві зараз, явно не Божі. „Царство моє не від світу цього" (Ів. 18, 36) - сказав Ісус Пилатові. Сподіваємось, що Господь повідтинає усі гілки, що приносять поганий плід у Христовому винограднику на Закарпатті. Й очистить свою Церкву від політики, недбалих та зрадливих працівників, які, те, що людське, ставлять вище від того, що є Божим. Ініціативна група по відродженню українських греко-католиків на Закарпатті