Сергій Глущук: "Я проти ворожого ставлення до справи реставрації пам’яток!.."

Як у газеті “Правда” в недалекі часи натхненні борці з космополітами, проти пана Сергія Глущука — славного українського реставратора — виступили закарпатські сили всеукраїнського гатунку Б.Кузьма, В.Микита, І.Небесник, Н.Пономаренко, М.Приймич, В.Приходько (не політик, а митець. — Авт.), М.Сирохман, В.Скакандій (публікація “Шановні читачі та прихильники мистецтва!”. — закарпатська газета “Паланок” — №38 за 29 вересня 2005 р.).

Сергій ГЛУЩУК.

...Весь у страшному потрясінні, заплаканий і збентежений, я біг корумпованим Ужгородом, спотикаючись на горбатих тротуарах. “Погорєлов, Погорєлов, — думав я при цьому, — чому ти не пішки ходиш?” Погорєлов тим часом молився на Православній набережній у храмі отця Миколая за здоров’я ужгородців і настільки віддавався цьому, доходячи до екстазу, що про тротуари не задумувався.

Ми — християни.

Тому молимося, пишемо, виступаємо на «круглих столах», імітуємо в державницьких кабінетах на столах розмножувальні акти з секретутками і нічогісінько для розбудови України не робимо.

Я знову заплакав від болю за свій народ, за рідне Закарпаття, яке сидить під дерев’яною церквою і просить в України грошей, а на нього сиплються тільки дощі та проблеми, дощі та проблеми. Махає руками і розганяє хмари Ратушняк, протихмарні установки встановлюють на своїх приватних ділянках корумповані ужгородські депутати, але це не вирішує проблеми в цілому.

Тому і ударив дзвін на сполох. Озвався Глущук. Ми знову заговорили про вічно ображене і некорумповане мистецтво. Настільки некорумповане, що на академіка, світоча краю Володимира Микиту незабаром може впасти балкон іншого художника П.Балли. Внизу його квартири на площі Пушкіна в кафе «Пінгвін» розмовляють про ворогів того чи іншого народу національні чекісти, балакають про ворогів революції і чесного підприємництва обласні Жеглови-менти, а зверху в тій же будівлі на людей у прямому сенсі слова падає стеля. Ситуація на площі Пушкіна болюче схожа на розхристану Україну: «дах» поїхав, та всі гуляють!

Тільки в мистецьких колах і не сплять. На відміну від чекістів та міліції. Але Сергія Глущука любити не хочуть.

— Чому? — запитав я і допитливими очима, що від сліз стали аж геть помаранчевими, подивився на чоловіка, що вийшов із майстерні в сірому робочому фартуку. Він, на відміну від Погорєлова, віддавав перевагу реальній роботі, а не молитвам за здоров’я ужгородців, яких дурять на кожному кроці, як і академіка В.Микиту з ремонтом його будинкового даху над веселим чекістсько-міліційним «Пінгвіном».

— Бо на декому шапка горить! — був категоричним С.Глущук.

І звернувся затим до опонентів:

— Дякую, шановне панство, що звернули увагу на проблеми відродження нашої української закарпатської спадщини і духовності. Дякую, що виклали свої погляди толерантно і без образ на мою адресу. Почну спочатку. Два роки тому «ремонтувався» фасад філармонії. Обласна філармонія мене в ролі реставратора-фахівця запросила надати консультаційну допомогу. Тоді й познайомився з начальником служби охорони пам’яток паном Д.Ф.Глебою і заступником губернатора паном І.І.Рогачем. В приватних розмовах вияснилося, що область потребує свого реставраційного центру для невідкладної реакції на торжествуючий занепад історичної та культурної спадщини. Під обласним патронатом і з допомогою начальника управління культури і спорту Ужгорода паном В.Ю.Фленьком я зареєстрував юридичну фірму ТОВ «Закарпатський обласний реставраційний центр» і за пропозицією пана Д.Глеби почав готувати кадри і програму «Збереження і реставрація пам’яток дерев’яного сакрального зодчества Закарпаття». Обласна служба охорони пам’яток запропонувала включити в цю програму перші найаварійніші пам’ятки. Вибрали чотири об’єкти. За свої кошти об’їхав область, дослідив ці пам’ятки і в програму включив попередній кошторис. У цій роботі мені допомагали відомі майстри з обробки дерева Василь Брензович і Йосип Волосянський. В кошторис увійшли мінімальні розцінки щодо дослідження і проектних робіт. Накладні були і матеріальні витрати і податки. Пани підписанти! Як можна виконати реставраційні роботи дешевше? Або набрати «ліву» бригаду штрейкбрехерів, або ж не платити податків державі. Але у ваші реставраційні справи я не вникаю. Робіть що хочете. Роботи всім вистачить.

— Та вам закидають, що ви — невідомий реставратор-художник?

— По-перше, працюючи в Київському реставраційному кооперативі «Відродження», відреставрував сотні пам’яток культури. Мої відреставровані твори знаходяться в експозиціях Галереї Києво-Печерської Лаври, музею Івана Гончара, музею Волинських ікон, а також у музеях Тернополя, Запоріжжя, Вінниці, Чернігова та інших. Про все це можете прочитати у всеукраїнському журналі «Образотворче мистецтво», №1 за 1993 рік, у матеріалі відомого мистецтвознавця Петра Нестеренка. По-друге, за двадцять років творчого життя я провів вісім персональних виставок у Києві та Ужгороді. У десятках виставок України та закордону теж брав участь. Зокрема, в Мюнхені (1995), Берліні (1997). Про мою творчість написано безліч статей в обласній пресі, а також у республіканських журналах «Образотворче мистецтво» №3 за 2003 рік (стаття П.Нестеренка, сторінки 44-45), «Народне мистецтво» №1-2 за 2003 рік (стаття Г.Міщенка, сторінки 22-25).

— А що скажете щодо закупки ваших творів музеями?

— Директор музею народної архітектури і побуту пані Андял бажала би мати в музейній колекції серію картин «Пісня про рідний край» мого виконання у співавторстві з М.Беленем.. Та брак коштів заважає здійснитися цьому бажанню. Тому мої твори переважно знаходяться у приватних галереях і колекціях України, Росії, Німеччини, Канади та інших країн.

— Закарпатські світочі також сумніваються в тому, що ви є науковцем і педагогом?

— Даремно. В 1985-1990 роках викладав у Київському державному художньому інституті дуже специфічні дисципліни: техніку живопису, історію живопису, технологію живопису, копіювання живопису і реставрацію творів образотворчого мистецтва. Написав два методичних посібники з реставрації та підручник «Історія живопису». Запитайте хоча б Антона Ковача. Він добре знайомий із моїм доробком. Але щодо викладання в Закарпатському художньому інституті ви, пане ректоре, мені відмовили, коли я звертався до вас. Мій досвід вам виявився непотрібним. Та я належу не вам усім, хто підписав публікацію «Шановні читачі та прихильники мистецтва!», а Україні, бо я — вільний художник і сам розпоряджаюся своєю долею. Я — практик. Мені творчі думки посилає Господь Бог, а я їх лише реалізовую.

— Вам закидують і щодо недостатніх знань історії України?

— Нехай. Але я проти закарпатських істориків нічого не маю. Знайомий з дешифруваннями Кифішина з «Кам’яної Могнили». Їх мають знати всі українці. Це — наше основне історичне джерело.

— А як із позиції своєї людської і митецької волі ставитеся до Національної Спілки художників?

— Думаю, що вона існує для того, щоби підтримувати розвиток національного українського мистецтва. У виголошеній промові на з’їзді художників України 21 березня 2005 року голова Спілки В.Чепелик сказав, що художники є «прямими спадкоємцями могутніх пластів мистецької культури і духовності. Мізин, Кам’яна Могила, Трипілля, Скитія, Київська Русь, Козацька Україна… Це наші джерела, які не дають приспати наше єднання, зійти сьогодні на манівці так званої візуальної орієнтації, котра прагне стерти все те, що було раніше. А в житті що діється? Нам постійно намагаються нав’язати нездорові мертвонароджені світогляди… Спілка художників має тепер зосередити свої невтрачені зусилля для протистояння руйнівним тенденціям» (Журнал «Образотворче мистецтво». — №2 за 2005 рік. — С. 19-21). А в Закарпатському осередку художників можна побачити такі твори, які з національним духом зовсім не в’яжуться. Напевно цим художникам потрібно паралельно відкрити свою «інтернаціональну» спілку художників. Я тільки не розумію, чому цю статтю аідписали такі шановані мною художники, як В.Микита, Н.Пономаренко та В.Скакандій? Шановні художники, чому ви пішли на поводу М.Сирохмана та М.Приймича? Невже ви не відчули, що ці «діячі» переступили професійну межу і влазять у невідому їм реставраційну галузь? І все це, на жаль, твориться з дозволу обласного управління культури. Пан Є.Ясінський доручає реставраційні роботи не професіоналам, а самозванцям. А хто буде відповідати за їхні некомпетентні справи? Ви? А пан І.Небесник? На відкритті виставки В.Колесникова з Пряшева закликав всіх до рівня «світового мистецтва», показуючи на абстрактні твори, що були намазані бутербродним ножем. Принагідно при цьому він присоромив художників, які малюють гори, стежки, потічки.. А на відкритті виставки Л.Приймич він же, не соромлячись, усій громаді розповідав як возив хабарі київським художникам Лесиними картинами.

— Може, художня корумпованість вища за звичайну з картинками американських президентів на банкнотах?

— Ні, це не приклад для виховання. Адже в залі стояли студенти коледжу і художнього інституту. Спостерігаючи такі негаразди, я й поїхав до Києва, до нашого Президента. Повірте, шановні, що за Вашими діями слідкують зі столиці. Не обпечіться. Кожен має сумлінно робити свою роботу. Якщо ви «мистецтвознавці» — то пишіть історію, але не лізьте в науково-дослідну реставраційну цілину. Я ж не намагаюся писати за вас історію. Двоє підписантів у свій час відкрито виступали проти В.Ющенка, а сьогодні вони продовжують займати свої посади керівників. Але я, повірте, нічого проти вас не маю. Просто дивуюся вашому лицемірству. Бо нормальний глузд підказує, що ці посади мали би займати українські патріоти і виводити духовність Закарпаття, а особливо молодь, із тенет подвійних стандартів.

— Що насамкінець побажає своїм опонентам директор ТОВ «Закарпатський обласний реставраційний центр», художник Сергій Глущук?

— Усім народним, заслуженим і членам СНХУ бажаю здоров’я і творчих успіхів. Усіх запрошую на персональну виставку, яка скоро відбудеться в Ужгороді.

…Не завадить туди прийти і всім ужгородським чиновникам, аби подивитися на митецькі роботи, й зробити Ужгород таким же прекрасним за правилами золотого перетину, згідно з якими творяться довершені митецькі полотна. Та нині мало спостерігається золотих перетинів — усе золото розікрали. На згадку залишилися тільки золоті сни про чеський Ужгород.

А жаль!..

Василь ЗУБАЧ, Ужгород.
Закарпаття: Хустський замок реставрують
Ужгород: Чи встигнуть до осінньо-зимового сезону перекрити дах Закарпатського художнього музею?
Закарпаття: стан сакральної архітектури краю
Закарпаття: Загадки Невицького замку