Верховна Рада заборонила рекламу та трансляцію послуг знахарів

Я ж хочу розповісти про людей, що силою молитви здатні зцілити людину, розрадити, наставити на добру путь. І в цьому може переконатися кожен.

Насамперед йдеться про отця Сворада Дуда OP, єпископського вікарія, який служить у маленькій,ошатній римсько-католицькій церкві в с.Кольчино, що на Мукачівщині.
Глибокі, чисті, як небо очі, тепла усмішка, від якої світлішає довкола, привітна, тиха мова і непоспішна хода. Наче боїться пропустити когось, хто так щиро чекає на його увагу.
Уперше потрапила до нього, дякуючи своїй рідній тітці Марточці, яка все життя пропрацювала в медицині і всього бачила. Якщо вона увірувала, - подумалось, - то зустріч з ним того варта.
Церква на окраїні села, наче врослася в ліс. Упорядковане, засаджене квітами подвір’я, а в середині – затишок, благодать, де люди збираються сім’ями, щоб помолитися після натрудженого робочого дня. Приїжджі в очікуванні на можливість поспілкуватися з о.Сворадом, туляться ближче до виходу, наче не сміють порушити оту, намолену роками святість.
Маленька келія з одним віконцем. Діждавшись черги, увійшла. Він підвівся з крісла і привітався до мене першим, та так щиро, наче знав мене давно. Я розгубилася. Дорогою до нього мене все дратувало, долала втома, тягарі, які випали на долю нашої сім’ї, здавалися непосильними. Думки випереджали одна одну, мовляв, що може допомогти людина, нехай і обрана звище, якщо доля б’є по найболючішому?
Нічого не питаючи, почав наді мною молитися на мові, яку я ледве розуміла. Здається, на латинській. Тепло його руки, прикладеної на мою голову, пробивало все тіло. Складалось враження, що він знімає з моїх плеч тягарі і щомиті мені ставало спокійніше на серці. Захотілося з ним поговорити. Розмова була тривалою. На всі мої каверзні запитання ( приміром, чому Господь Бог, повний милосердя, допускає, щоб людина так багато терпіла в цьому земному житті?), о.Сворад відповідав спокійно, переконливо і, що найголовніше, терпляче, наголошуючи на словах святого апостола Павла: «…бо, кого любить Господь, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає» і горе тому, кому Він не посилає хрестів... І додав: «Дівчинко, стань перед Хрестом і скажи, чи ти більше терпиш, ніж терпів Він, чи глибші твої рани від Його ран від стіп до голови, яку пробиває ще й терновий колючий вінець? А Він навіть не нарікав та ще й прощав кривдникам. Прости усім і станеш новою людиною».
Поверталась додому в роздумах. Розумом усвідомлював всю глибину сказаного, а серце далі боліло. Простити – значить позбутись болю в серці. Це - важка праця. Треба мати мужність виконати її. І, напевно, дар…
З того часу йду до о.Сворада на зустріч завжди залюбки і, звісно, з неабиякою тривогою. Він - ніби земний і водночас не сьогосвітній. Ніколи не вдасть, що не помітив тебе, бо зайнятий, а, отже, недоступний. Особливо радіє діткам. Хвильку-другу знайде для кожного дитяти. Це додає матерям сил і віри в те, що з Божим благословенням о.Сворад допоможе. І він допомагає реально. Дітки оздоровлюються після його трудів, сім’ї міцнішають, молодь позбувається від залежності куріння, наркотиків, пияцтва. Чимало безплідних пар з його молитвами народжують свої крихітні створіннячка, а відтак приносять до нього на хрещення.
До речі, останньої п’ятниці щомісяця о.Сворад приймає людей на Володимирській у Домі молитви в Ужгороді. Чергу займають з обідньої пори. Кілька годин в очікуванні. Щоб час збігав швидше, тут можна почитати духовну літературу, провести години в молитві разом із монахами та святими отцями, послухати проповіді, які навчають християнським чеснотам, навертають до милості, лагідності, простоти і покори. Після чого хочеться бодай трішки бути подібним до них.
З особливою теплотою згадую ще одну високого покликання людину - сестру Бернардіс Вешенфельдер з Німеччини, яка жила і працювала на Закарпатті разом із о.Сворадом 6 років - повних благодаті для всіх, хто приходив до неї. Дуже любляча, щира. Для багатьох із нас стала Карпатською Матір’ю Терезою. Це – не порожні слова. Вона молилася над моїм батьком, який переніс важку операцію на серці, над братом, який був звільнений з роботи у часи зміни керівництва на структурі та ще до цього потрапив в аварію, над мамою, яка не витримати всі ці труднощі і сама злягла. Здавалося, що одна біда звала в наш дім другу, а та - наступну …
Тепер я твердо вірю: нам допомогли вистояти молитви та прощення.
«Я понад усе хочу, аби люди знали, наскільки сильно їх любить Бог», - ці слова Бернардіс залишила для нас, як заповіт, відходячи у вічність. Та благословила нашій громаді поміч інших священиків-месіонерів, у т.ч. о. Мартіна з Німеччини, сес. Марійки з Мукачівського Клячанова, яку люблю як рідну, та багатьох інших.
Усі вони - вибрані Богом для особливого служіння, як у свій час були вибрані апостоли з-посеред багатьох учнів. Поруч з ними наші буденні речі виглядають маловартісними.. Важливим бачиться інше, що торкається душі. Те, чого шукаєш. Та знаходиш тільки, якщо віруєш.
Соломія Романенчук, Ужгород