РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ

Жанна СТЕМПІЦЬКА Прокидаючись зранку, кожен з нас робить давно вже звичні рухи, встає, натискає декілька електрокнопок і… життя починається. Так, зараз світ прогресує, ми стрімко йдемо до розвитку новітніх технологій, розширення інформаційного простору, технічного прогресу, але забуваємо про найголовніше в нашому житті – про наше коріння, нашу історію. “Хто не знає історії – той не має майбутнього”. Ми, українці, живемо на землі, яка має великий потенціал та ресурси. У нас одна з найкращих та мелодійніших мов. Наша нація дала видатних письменників, художників, науковців, політиків, військовиків, спортсменів. Наші князі, козаки, Холодноярські отамани, воїни ОУН-УПА до останнього подиху захищали українську землю і передали її нам у спадок, заповідаючи захищати її. Ми – українці – господарі нашої землі, і ми повинні вирішувати, як нам жити, які закони приймати, кого пускати до себе, визначати, хто друг, а хто ворог. Ми – Нація, яка має Богом дане право на вільне самостійне життя, але це право треба безкомпромісно виборювати. Для багатьох українців життя стало суцільним театром абсурду, в якому нами намагаються маніпулювати і, на превеликий жаль, це інколи вдається. Мрії про кращу долю можуть реалізуватися лише у боротьбі. Забуваючи про Бога та його заповідь “Нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене”, дехто обирає для себе “ідола” у вигляді чергового політика і довіряє йому “творити сучасне та майбутнє”, вважаючи, що обрані тепер повинні дбати про нього. Минає час, минає ейфорія, і з’являється усвідомлення цинічного обману. Чергове розчарування і спроба вкотре все виправити різноманітними протестами, мітингами, пікетами, флеш-мобами… Все дарма. “Кожному по вірі буде дано”… Такі думки приходять до багатьох українців, вони обговорюють проблеми нашого суспільства, політичне становище на кухнях, на дворових лавках, в інтернет-просторі, шукають винних у тому, що сталось. Вони не розуміють, що головна вина – це їх байдужість та пасивність. Нам впродовж десятків років дозволяли все: “Хочете вишиванку? Беріть!”, “Хочете говорити про патріотизм? Та будь ласка!”. Тільки лінивий український політик не маніпулював патріотизмом, набивши свої кишені награбованим добром, але так реально нічого не зробивши для України. Не так багато людей, на превеликий жаль, долучаються до боротьби за Самостійну Соборну Державу. А держава Україна – вона не “своя”, вона – НАША, всіх “мертвих живих і ненароджених” українців. І поки ми цього не зрозуміємо та не пропустимо крізь свою душу і серце стогін розшматованої України, то й будемо, мати того правителя, на якого заслуговуємо. Поки не будемо поважати свої традиції, історію та культуру, доти не буде Божої ласки для нас та життєвої перспективи для наших нащадків. Бо цим самим ми не шануємо пам'ять про наших батьків та дідів, які проливали кров за державність нашого народу, а значить не виконуємо четверту Божу заповідь: “Шануй батька твого і матір твою”. Поки не будемо цінувати та поважати наших національних героїв, доти будемо мати прокляття “і мертвих, і живих, і ненароджених”. Зараз державою керують безідейні політикани, які знищують нашу мову, послідовно викорінюючи найменші українські паростки із вкрай русифікованих східних регіонів. Закриваючи українські школи, вони, тим самим, позбавляють останньої надії на можливість вивчати свою рідну мову, культуру, історію. Українські вчителі вимушені на літніх канікулах їхати за кордон, але не відпочивати, а заробляти гроші для того, щоб вижити в цей жахливий час внутрішньої окупації. Наші освітяни поставлені в умови самовиживання, а якщо когось щось не влаштовує, то йому нагадують, де знаходиться вихід з учбових закладів. Московський холуй Табачник бере на себе “велику місію” в написанні “правдивої історії України”, здійснює разом зі своїми промосковськими прихвоснями руйнівні реформи вищих навчальних закладів. Янучари намагаються знищити своїми нелюдськими податками малий та середній бізнес, який є рятівним як для звичайних пересічних українців, так і для самих підприємців, що переважно не мали батьків у комуністичних правлячих структурах, а мали просто людське бажання вижити в часи глобальної “перебудови”. В часи, коли ті, хто зараз прийшли до влади, (перепрошую, ті, кого ми допустили до влади), розкуповували за безцінь країну, а високоосвічені люди, фахівці, спеціалісти відкладали свої дипломи подалі та йшли на ринки, щоб прогодувати сім’ї. Але цій владі не потрібні самодостатні люди, які вміють забезпечувати себе і свої родини. Цій владі потрібні німі, безправні раби. Янукович зі своєю бандитською “командою” азарових, тігіпків, литвинів, табачників та інших холуїв Кремля вважають наш народ за бидло, яке повинно обслуговувати їх забаганки, гнути свої спини на їх мажорних чад. Але так не може більше бути! Ми велика нація. Ми повернемо собі право бути володарями на своїй землі і покажемо, що ми не бидло. Адже справжній непотріб це ті, які прийшли до влади зі своїми злодійськими законами. Ми пам’ятаємо, що закони, які суперечать національній ідеї, є інструкціями для наглядачів та правилами поведінки для рабів. Ми не зупинимося ні на мить і будемо боротися всіма доступними методами і засобами, щоб ця внутрішньоокупаційна влада пішла геть, а українці здобули омріяну державність. Україна буде існувати доти, доки є українці. Дух одвічної української стихії, який тисячоліттями провадить наш народ у часі та просторі, ніколи не зникне, і саме тому Україна буде існувати до кінця цього світу. Українська революція буде! Слава Україні!