Національна культура і мистецтво врятують Україну

З оселедцями було сутужно, але амуніцію таку-сяку спромоглися знайти. Проте, для розвитку козацтва як духовного явища, а не чисто маскарадного дійства, необхідний дух нації. А він — в українській пісні, не затьмареній зазубренням, а тій, що йде від душі природно, як і саме дихання свіжим повітрям.

Людина завжди повинна прагнути до чогось світлого, доброго, мати мету, перспективу. Інакше життя її, немов застояна вода –– мутніє і заростає тванню. Життя і творчість заслуженого діяча мистецтв України, відомого фольклориста, літературознавця, бібліографа і, не побоїмося це стверджувати, істинного закарпатського козака Івана Хланти –– наочний приклад того, як ставити собі мету і добиватися її здійснення. Своїми пошуками, втіленими у книгах, вилазками в ближнє зарубіжжя для записів завмираючої національної пісні І.Хланта робить усе для того, щоб дати усвідомлення нам, що ми, українці, не гості на своїй землі, що наше національне коріння — у найглибших пластах духовних надбань, які треба збирати, вивчати й публікувати. Саме в цій царині наш козак Іван Васильович має вагомі успіхи, які постійно примножує. Щоб детальніше довідатися про це і про ті проблеми, які хвилюють його і наше суспільство, ми звернулися до бойовитого науковця з низкою запитань.

— Іване Васильовичу, у своїй науковій діяльності чи не найбільше уваги приділяєте народнопоетичній творчості. Чому вона заполонила вашу уяву?

— Трудовий люд Закарпаття пишається тим, що зумів пронести через тисячолітнє чужоземне поневолення і зберегти свою національну гідність, культуру, мову, традиції та обряди, відчуття єдності з усім українським народом. Фольклор — це спадщина віків, у якій відобразилася пам’ять людства. Фольклор акумулює в собі, зберігає від забуття весь морально-естетичний досвід нації, щоб вона вижила, не асимілювалася, не щезла. Хто відвертається від народнопоетичної творчості, просто перестає існувати як українець зокрема і як людина взагалі. Зневага до фольклору — це зневага до авторитету держави, її народу та його почуттів.

Народнопоетична творчість, що радує і возвеличує, дарує справжнє щастя усім причетним до неї, підносить наш край на такі височини, з яких видно, що народні таланти зблискують неповторними діамантами.

Треба нагадати й про те, що фольклорна спадщина на сьогодні є недостатньо вивченою в контексті української культури і вважаємо за потрібне поглибити і розширити дослідження у цій сфері. Це сприятиме відкриттю багатьох нових аспектів щодо з’ясування генези, шляхів пошуку моделей подальшого розвитку української духовності та суспільства.

— Щоб вивчати фольклор, він повинен бути опублікований у книгах. На жаль, у нас у цій справі не все гаразд. Та поки що глибинні пласти фольклору зберігаються в людській пам’яті.

— Певні історичні причини перешкоджали збиранню й публікації фольклорних надбань, бо ми не мали своєї державності. І нашим духовним цінностям не приділялася належна увага. Тепер завдання незалежної держави, зокрема уряду, — зробити культурні надбання доступними для всіх громадян, підносячи тим моральність широких верств населення, ошляхетнюючи їхнє повсякденне життя, виправляючи вади захланності й неуцтва. Збирання та вивчення фольклору сприяє і піднесенню авторитету рідної мови, і взагалі патріотичному вихованню юних, котрі завтра візьмуть на себе відповідальність за долю рідної України. Ми постійно будемо осягати вершини і глибини народнопоетичної творчості, звертатися до чарівних, мудрих слів, наснажуватися їх любов’ю до рідної землі. Сьогодні ми можемо активно вплинути на майбутнє саме такими справами, як повсюдне збереження народнопоетичних надбань, що було б одним із наймасштабніших національних досягнень за роки незалежності.

— На сторінках наших газет постійно порушуються різні питання, але майже в них не мовиться про народнопоетичну творчість. А які величезні кошти виділяються на проведення конкурсів красунь й на різні пусті видовища. Якби така увага була до наших духовних цінностей краю, талановитих носіїв фольклору!

— Відомо, що кожен талант — то неоціненний скарб народу, який його породив. І в країнах, де при владі патріоти, талановиті носії фольклору оточені належною увагою, про них дбає і влада, і багаті люди. На жаль, в Україні основна маса капіталу належить людям, яким українська національна ідея глибоко чужа, вони швидше розтринькають тисячі гривень в казино або фінансують різні шоу, конкурси красунь, залишаючись глухими до обдарованих українців, до публікації духовних надбань народу. Підтримка обдарованих носіїв фольклору мала б бути особливо важливим складником державної політики, спрямованої на забезпечення розвитку творчого потенціалу суспільства, запорукою успішного розвою країни. Таким талантам не пошкодила б і мінімальна матеріальна винагорода.

— На вашу думку, яким має бути справжній фольклорист — справжній козак нового часу молодої України?

— Звичайно, це людина, яка повинна мати глибокі і всебічні знання, неабиякий смак та пильне око, а, крім того, добрий співбесідник, організатор. У будь-якому випадку людина ця — незвичайна, оскільки працює на такій ділянці роботи, де є лише поодинокі ентузіасти, працює із чисто індивідуальних спонук, із принципами фахової гідності, моральності, відповідальності за справу. Праця збирача фольклору є досить невдячною: вона вимагає багато часу, енергії, копіткої роботи, коштів на мандрівки тощо. На жаль, цей (дуже часто — сізіфів) труд, приваблює в Україні надто мало серйозних наукових сил. Люди, опустошені духовно, намагаються довести до такого стану й інших. Бо ж на знищеному духовному просторі не можуть народжуватися справжні щирі людські почуття, вони заздалегідь приречені на загибель.



[i]Закінчення буде[/i] Василь Зубач