Відкриваємо книгу закарпатки Оксани Луцишиної "Не червоніючи"...

Щойно у видавництві "Факт" видрукувано прозову книгу Оксани Луцишиної "Не червоніючи". Це видання — справжня подія. І не тільки в культурному просторі, а, здається, і особисто для авторки. Символічно, що в книжку ввійшли і вже відомі з раніших публікацій твори, і зовсім нові. Тому помічаєш різницю. У нових новелах Оксана м'якша, жіночніша.

Оксана ЛУЦИШИНА.

Часто авторка прагне зіскочити на стежку фемінізму, але й там багато всіляких звірів водиться. Ну, коли не звірів, то хоча б цвіркунів, в одного з яких перетворюється любий чоловік. У «Трансатлантиці», наприклад, багато свободи і все менше страху. Але прагнення бути захищеною настільки сильне, що деколи розмиваються межі реального і уявного світу, як от у сні одного з персонажів.

У новелах вловлюються обриси ужгородських багатоповерхівок та старого міста. Присутні чи не всі близькі для авторки люди. Але насправді вони - як відповіді на якісь дуже тривожні для письменниці запитання.

І питання ці часто такі, про які не наважуються говорити вголос, - про природу шлюбу, кохання та просто людських взаємин, про той розпач, який переживають мільйони людей за закритими від інших стінами. І, мабуть, тому Оксана Луцишина нам така безмежно цікава, бо вона вибухова в реакціях на кожен дотик до життя.



Мар'яна НЕЙМЕТІ, м.Ужгород