Закарпаття: У Великому Березному гуляла "Словенска веселіца-2005"!

Цьогоріч на обласне свято закарпатських словаків “Словенска веселіца-2005”, яке проводилося у неділю у смт.Великий Березний пошанувати таланти народних співаків, танцюристів, музикантів, художників і вишивальниць словацького та українського народів прибули високі гості — Надзвичайний і Повноважний посол Словацької Республіки в Україні Урбан Руснак, Генеральний консул СР у м. Ужгород Антон Лукачовіч, г яіова культурно-освітньої організації "Матіца Словенска" (Словаччина) Йозеф Маркуш, почесний консул Словаччини в Ужгороді Іван Шуфрич, інші офіційні особи.

Традиційно на свято прибули кращі колективи художньої самодіяльності області і сусідньої Словаччини, щоб порадувати слухачів і глядачів своїм натхненним мистецтвом. Щирими оплесками присутні вітали своїх земляків—народний колектив "Літаки" словацької меншини селища Великий Березний (керівник Русла-на Куртанич). З успіхом, як, втім, це також стало хорошою традицію, виступив народний вокально-хореографічний ансамбль "Словенка" дитячої школи мистецтв селища Середнє Ужгородського району, яким керують Софія Симочко та Оксана Ленарт. Запальні танці з Туринської долини привезли самодіяльні артисти із с. Тур'І'-Ремети на Пе-речинщині. Звісно, на їхню долю випала справжня злива оплесків, адже цей колектив своєю майстерністю цілком може позмагатися з професіоналами і знаний він далеко за межами не лише Закарпаття, а й України. Натхненником його і організатором є беззмінний керівник, заслужений працівник культури України Іван Пастеляк.

Своїми виступами гостей і господарів свята радували інші аматори сцени, серед них народний фольклорний колектив с. Родни-кова Гута на Свалявщині, чоловічий хор молодіжного Центру дозвілля мікрорайону Доманинці (Ужгород)

на чолі з Іваном Сопком, а також фольклорний колектив "Розмарін" зі Словаччини.

У фойє районного Будинку культури було розгорнуто виставку робіт народних умілиць — вишивальниць Великоберезнянщини, які славляться оригінальністю і непересічністю, багатством колориту, "присмаченого” традиціями — словацькими і українськими, а тому особливо првабливими.

Народне гуляння тривало до пізнього вечора, і вже не зі сцени, а з вулиць весело, іскристо лунали пісні, близькі й знайомі молодим і людям на схилі літ, з якими вони жили, живуть, яким судилося жити довіку.



Ірина ГУСТІ, "Новини Закарпаття"