Спадкування за заповітом

Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.

Нормативно – правовими актами, які регламентують посвідчення заповітів є Цивільний кодекс України, Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування та інші.
За юридичною природою заповіт — односторонній правочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлення тільки однієї особи - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.
Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, ст. 1233 ЦК України передбачає, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Зокрема, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт укладається в письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця і часу його складення.
Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений і при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту обов'язково заносять відомості про особу свідків.
Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом та члени сім'ї і родичі спадкоємців за заповітом; свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може підписати інша особа, при цьому робиться позначка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.
Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Якщо особа, яка бажає укласти заповіт, за станом здоров’я не в змозі з’явитися до нотаріальної контори, вона має право запросити нотаріуса додому, де, з врахуванням вимог законодавства про нотаріат, буде посвідчено заповіт.
Оскільки заповіт – це особисте волевиявлення заповідача, то він має право у будь-який час скасувати заповіт та скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, в якій він йому суперечить.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Наприклад, складання заповіту під впливом насильства з боку спадкоємця. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізичні особи, які підписують заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Довідки щодо посвідчення заповіту видаються спадкоємцям тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть.

Головний спеціаліст відділу нотаріату
Т.О.Русин