У келiях найдавнiшого на Закарпаттi монастиря люди вiдпочивають, як у готелi, i... знiмають стреси

Якось, втомленi, ми поверталися з вiдрядження. Водiй нашого авта раптом звернув у вузьку вуличку. "Тут недалеченько, в селi Драговому на Хустщинi, є монастир-легенда, -- пояснив вiн. -- Люди їдуть сюди, щоб душею вiдпочити, пiдлiкуватися. Та й сам монастир дивовижний: вороги спалювали його тричi, а вiн, як мiфiчний птах Фенiкс, знову воскресав!"Довкола справжнi нетрi. Петляємо добрi пiвгодини. Не заблукати б! Та за найближчим поворотом в очi вдаряє яскраве свiтло. То

виблискують золотом банi монастиря!



Бiля головного храму -- причепуренi каплички паломникiв, одна краща за одну, очей не вiдведеш! Та поблизу -- нiкого!



Пiдходимо до криницi. Вода у нiй виявилась не простою, а цiлющою, мiнеральною. Куди й подiлась наша втома!



Аж раптом, наче з-пiд землi, з'явилася бабуся з дiвчинкою. Знайомимось. Жiнку звати Тетяна, а її онука -- Настя. Родом вони iз Києва. Уже три тижнi вiдпочивають у келiї

монастиря.



"О, яка тут благодать! Забула враз про столичну суєту! -- сплеснула в долонi бабуся. I, зiтхнувши, сказала, що приїхати на вiдпочинок до монастиря її змусив психологiчний невроз онучки.-- А в монаших келiях дитина за кiлька днiв заспокоїлася, вже не скрикує ночами, охоче спiлкується з iншими. А з нею i я душу вилiкую. Почули б ви, як пречудово спiвають у храмi монахинi,

враз забуваєш про болячки!"



Про те, що монастирськi келiї лiкують, я чув не раз. "Коли вже зовсiм несила жити, -- признався один з тимчасових мешканцiв

келiї, -- їду в монастир, вiдсипаюсь у келiї тиждень -- i не треба нiяких санаторiїв!"



У цьому монастирi по кiлька тижнiв вiдпочивають паломники ледь не з усiєї України.



Монахиня обителi Євпраксiя розповiла, що монастир збудував у ХIII сторiччi батько чи дiд румунського воєводи Балiци та магiстра Драга. За iншою легендою, 1670 року кальвiнiст Iлошвай на самий Великодень монастир спалив, а 130 монахiв убив.Пiсля страшного злочину кiнь пiд iнквiзитором схарапудився i розчавив його!



Пiсля Першої свiтової вiйни на мiсцi монастиря люди поставили хрест, а згодом iєромонах Василь Орос вiдбудував обитель.



... Наостанок ще раз озираюся на святу обитель, сховану в гiрськiй ущелинi. На серцi спокiйно, у душi -- благодать.



Iван ЖИРОШ, Експрес